Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Наши статьи

Валерій Приходько. Надія

Результат пошуку зображень за запитом "картинки надія в житті"

НАДІЯ

Валерій Приходько

 

26.07.17 р. м. Київ

 

Надія – кращий лікар з усіх, які відомі

Олександр Дюма-батько

 

З вірою людина живе,

без Надії – гине

Урсула Ле Гуін

Навіть, якщо я навчу сподіватися хоча б

одну людину, я жив недаремно

Мартін Лютер Кінг

 

Читай і — думай! Думай! Думай!

 

 

«Людина народжується, щоб залишити слід по собі вічний» (В. Сухомлинський), а не існувати у задоволенні, як біологічна істота, у скотинячому стані: поїсти, поспати, сексом зайнятися і щоб на це ніхто не спокушався. Як мало у нас стало мрійників зоряних мандрів, творців, що створювали основу науково-технічного та виховного і освітнього підґрунтя для зростання нації світового рівня. У вільному, не керованому плаванні – сам собі господар, ми зразу ж перетворилися у зграї за виживання часів первісного строю. Начебто тільки з печі упали, забули в одно час все – якого ми Роду і те, що в єдності, то наша сила. Перемішались в голові цінності і стандарти життя – всі стали всім: вченими, лікарями, патріотами та різними знавцями, а куди не кинься, біда одна – фахівців нема. Ми так і не змогли надати суспільству новий поштовх до інтелектуального розвитку країни, стрімко, завдяки «всезнаючим керманичам», що і далі нас повчають у затьмаренні своїх недолугих мозків, погружаючись у стан анабіозу існування. Нас здали, а ми здалися. Ніхто з Перших, за роки Незалежності, не захотів нести вантаж пасіонарної жертовності в суспільство, а тільки використовував його і капітал (природній, створений) країни та одночасно знищуючи інтелектуальний. Вони і дали, самі собі оцінку своєї недолугості та бездарності – «маємо те, що маємо», ними ж запущеним явищам і процесам тотального знищення нації і країни.

А ми, забувши, що тільки в наших (своїх) руках – свідомість моралі, павши ниць, кричимо через все нутро у зверненні до Бога – поверни, дай Надію. Вже не розуміючи, що у сучасності Церквою править сатана (протистояння приходів однієї релігії, рекет, корупція у боротьбі за прихожан), бо Церква підпорядкована не Державі, а як самостійна система в країні – Патріархату за її межами*. Це вона – Церква сплюндрували у своєму протистоянні велику мораль Святої Трійці на землі: Віри, Надії і Любові.

*Дивись статтю «Церква» від 21.02.17 р.

 

Надія – внутрішній психологічно-жертвенний стан досягнення мети людиною у сьогоденні в системній боротьбі протиріччя дій минулого і бажаного майбутнього. Надія несе в собі філософський, національний, релігійний, культурний концепт етносу і нації. Надію не люблять перевертні, бо вона несе в собі мрію і дає людям майбутнє. Мораль Надії виплекана і вихована з молоком матері, на генному рівні Роду і нації, і вона завжди, не залежно від помилок і вчинків, за які кожній, не збоченій людині, буває соромно, пробивається через всі негаразди у своїй основній меті – служіння людям і суспільству. «Я оцінюю міць волі тим, скільки опору, болю, тортур вона переносить і знає як перетворити в свою користь» (Фрідріх Ніцше), тому що Надія запускає явища і процеси самознищення пристосуванців у їх нікчемній сутності, «бо тільки, коли на їх боці більшість, вони завжди меткі та розумні» (Б. Дізраіелі), а самі по собі – не пахане поле Ю. Луценко (ГПУ, НАБУ, НАЗК та інших фіскальних органів).

Згідно концепту – Надія освячена чистотою помислів та актуальністю виходу з тої ситуації, яка загрожує людині і людству, країні. В нашому суспільстві, так вже історично сталося, Надія – месія, яку всі чекають, бо зневіра суспільства у свою спроможність за роки Незалежності (відсутність ідеології, мети і навіть Держави) втратила всякий сенс буття людини – своїй не потрібності служіння країні. Всі тікають від неї (країни), як чорт від ладану, тому що у своєму лицемірстві та підлості до свого народу, Влада «будучи дурною, чи придурюється» (у розумінні імпровізація, вислів із фільму «Ми із джазу») відбирає останнє у людини – Надію. Тому «коли ніхто не чує, почати кричати цілком природно!» (Ірвін Ялом). Так, ми дуже притаманні у своїй безвідповідальності, і тільки серце відчує небезпеку, ми шукаємо вихід – звертаємося до Надії, готові навіть чорту продати душу, щоб вийти із становища безпорадності.

Надія, як ми знаємо, помирає останньою, і тому «Надія, насправді, є найгіршою з усього зла, тому що вона продовжує муки людини»(Фрідріх Ніцше), як відображення дволичності Влади і підлості буття сьогодення країни. І ті хто (по Ніцше) з Надією говорить правду про минуле (Спадщину), сьогодення – деградацію і нікчемність Влади, а також має світогляд у будівництві Держави, як системи, їх рахують божевільними ті, хто не відчуває (не розуміє) внутрішні і зовнішні виклики навколишнього конкурентного середовища у боротьбі за існування етносу, нації і країни при конструюванні нового світо утворення.

Біда з країною, яка поринає у безодню, настільки велика, що тільки безперечна Віра і Надія нашого народу, що вибудувана послідовністю негараздів тяжкого життя на протязі її існування така, що наша «Надія живе навіть біля могил»(Йоганн Гете) і тим все більше злочинними стають дії (пуста діяльність) Влади у цей час. Влада навіть не розуміє простих речей «де вмирає Надія, там виникає порожнеча» (Леонардо Да Вінчі).

Надія завжди запускає процес творчості – стрибкоподібного переходу від сьогодення –скотинячого життя, створеного «великими патріотами-самостійниками» до усвідомлення людиною свого місця і ролі, як нації у світовій конкурентній цивілізації. Надія – мрія, як нове явище творчості є незрозумілим Владі, де, наприклад, у Раді зібралась (це ж треба!)

потужна команда продажної другої (зразу ж за проституцією) професії – журналістів, та прилучилися до них юристи, соціологи і політологи – люди, функціональним обов’язком яких є донесення до суспільства та роз’яснення рішень інших. Дійсно «вся стадність – притулок необдарованих» (Б. Пастернак). І ці, недолугі запроданці, що і за освітою, не мають ніякого відношення до процесів будівництва, почали всіх вчити (служити), знищуючи все те, що було створено в країні, яка займала провідне місце у світі в різних галузях науки і виробництва.

Надія, як очікування, стала страшним симптомом психологічних стресів – захворювань людей, від рішень Влади, що системно і систематично та катастрофічно ведуть до її знищення. В перше в новітній історії Незалежності, ми зіткнулися з явищем, ні не радості і благополуччя, віри допомоги і виручки, як Надії, а Відчаю – розчарування, розпачу і самотності, непотрібності і відторгнення країною своїх громадян. Це геноцид!? Тоді хто і кого, як і за що? Ще скільки треба винести нації, щоб вона зрозуміла: Надія – щастя в її руках і її – Надію, важче зберегти, ніж завоювати? Ось вам «націоналісти», вірні учні «комуняк», до яких ви і не в змозі дорости, ваша впевненість – Надія у завтрашній день. Ми зруйнували суспільство де була Надія у батьків на дітей, а діти зростали у їх любові – стільки кинутих (старих і дітей) та жебраків, існуючих завдяки смітникам, не було навіть у страшні воєнні роки. Зневіра в країну, це жахливе відображення суспільства до неї у статистиці, втечі за кордон за невідомою Надією – мрією виживання та кращого буття. Забули вислів «за морем теличка полушка та рубль перевіз» і тому там – підтирають, виносять, працюють на роботах вчорашнього дня, торгують тілом (ми ж вже нічого не виробляємо) мільйони наших співвітчизників, яких там (працюючих) мабуть вже більше ніж залишилося в країні.

І в той же час, як швидко зруйнували «мудру і щиру» націю апологети Українського інституту національної пам’яті, знищуючи культурну Спадщину і нехтуючи Спадщиною крові тих, хто створив Україну заради Надії у велике майбутнє своїх нащадків. Дійсно, я завжди це повторюю – вислів Великого Кобзаря: «срані нащадки великих предків». Не дай Боже, щоб про сьогодення дізналися наші предки, Надію – мрію, яких, при нашій мовчазній покорі, кинули у безодню самознищення «вошеві націоналісти», бо «хіба вол(н)и ревуть, як ясла повні» (Панас Мирний), на яслах і закінчується їх «націонал-патріотизм».

Влада почала руйнувати саме святе Надії – її мораль, пропускаючи через жорнова (смерті, каліцтва) війни на Донбасі сотні тисяч істинних патріотів, що відстоюють територіальний простір країни, в той же час виставляючи (вищий пілотаж лицемірства) на продаж останнє, Спадщину крові – землю. Тоді для чого за неї класти своє життя, коли на крові, не своїй, збагачуватись будуть інші – мерзотники. Мерзотники, які хочуть забрати останню приватну, вже навіть духовну, власність – Надію, а без неї нація не може існувати. «Надія – дуже дивна штука. Без неї ми просто ніщо. Надія живить нашу волю. А воля править світом» (Карінг Монінг), а ми в цей час гордо і несамовито, ідучи добровільно на плаху, кричимо: «Героям Слава!». Боже, дай нам розум, бо не розуміємо, що творимо…

«Наш стиль поведінки визначається не життєвим досвідом, а Надіями на життя» (Бернард Шоу), тому що «Надія – єдине благо, яким не можна пересититися»(Вовенарг) і «ніколи, ні в яких випадках не треба впадати у відчай. Сподіватися і діяти – наш обов’язок в нещасті. Бездіяльність, відчай – забуття і порушення Надії»(Б. Пастернак) і тільки тоді, поставши з небуття, ми можемо свідомо і з честю на заклик «Слава Україні» – потужно відповісти «Україні Слава!» з Надією…

Пам’ятайте і завжди читайте мудрі слова Омар Хайяма – «владоможці» та псевдо патріоти:

Все пройдет – и надежды зерно не взойдет,

Все, что ты накопил, ни за грош пропадет,

Если ты – не поделишься вовремя с другом,

Все твое состоянье – врагу отойдет.



Джерело: http://11
Категорія: Наши статьи | Додав: Правління (27.07.2017) | Автор: 11 E W
Переглядів: 17 | Теги: 11 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]