Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Наши статьи

Валерій Приходько. Любов

Результат пошуку зображень за запитом "картинки любов"

ЛЮБОВ*

Валерій Приходько

 

28.06.17 м. Київ

Любов сильніша за смерть і страху смерті. Тільки

нею, тільки Любов’ю тримається і рухається життя

Іван Тургенєв

 

Якщо в нас Любов живе, ми вічні

Генріх Гейне

 

Любити – означає бачити людину такою,

якою її створив Бог

Федір Достоєвський

 

Читай і — думай! Думай! Думай!

 

  • розум створив для людини яскравий, неперевершений і неповторний світ планети Земля. В нього – Світ, ми попадаємо, як у казку з різноманітними барвами флори і фауни живої Природи континентів і океанів. Існування в ньому, це велике відкриття для людини, а взаємодія – відповідальність перед Землею і собою – нащадками. Взаємовідношення породжують інформацію, яка переростає у знання. Знання, як інструмент змін, формує якості людини, її характер у ставленні до навколишнього середовища. З народження – людина, як необроблений дорогоцінний камінь, зникає у нікчемності свого життя, або у мудрих руках виховання і освіти розкриває свій інтелект, як вищої форми свого існування. Це дуже тонка грань (лезо) розквіту цивілізації, або її протистояння у кошмарі негараздів, коли та чи інша нація(країна) виривається вперед у своєму техногенному розвитку чи ідеології величі насильства. Протиріччя, чи баланс цих сил, на справді є єдиною енергією, котра бушує в реакторі фізичного тіла людини. Приборкання цієї енергії, завжди було головним завданням людства на протязі всіх часів його існування. Проблема не вирішена (свідомо чи ні?) і у сьогоденні, бо це буде означати новий якісний скачок у свідомості людства: відмова від накопичення, збагачувальної і знищувальної економіки, людства та перехід до космічного розуму існування у Всесвіті – це володіти енергією Любові.

Любов – всеохоплююча керована енергія тонкого тіла взаємодії внутрішнього і зовнішнього середовища. Поняття Любов є багатогранним явищем що формує риси (позитивні і негативні) характеру людини в процесі виховання і освіти, а також впливу на енергію тих факторів, які ще не стали інструментами наукоємних технологій розвитку позитивних і нових якостей людини майбутнього. Одночасно, людство умисно і системно погружають у середовище розвитку аморальних якостей скотинячого само знищувального (алко, -нарко, -сексо, -менши, -культо, -демократо та інших видів залежності) процесу. Йде постійна боротьба за вплив на руйнацію енергії тонкого тіла людини на кожному

 

*Одна із статей, що є циклом статей, присвячених Святій Трійці на землі: Вірі, Надії, Любові.

 

етапі розвитку цивілізації з метою її експлуатації в особистих намірах, перетворюючи людину у засіб. Тому прогресуюче зростає боротьба за наші душі «грішні», бо Влада(Церква) усвідомлює «якби кожна людина Любила всіх, то всякий мав би Всесвіт»(Йоганн Шиллер», а це для неї – смерть у своїй нікчемності.

 

Любов людини інтегрується в енергію нації – суспільства, а його вектор руху є тою силою,

що само організовану систему патріотизму – Державу, веде до само розвитку на націоналізмі – Любові до своєї культурної Спадщини. І на цьому шляху, Любов не є всепоглинаючою навколишнє середовище, а вона – Любов у своїй внутрішній енергії від особистості трансформується у сім’ю і націю у вигляді дружби, порядності, чесноти. В цьому є велика провидиця Вселенського творця людства у Любові для збереження різноманітності рас, родів, націй, релігій та культур.

 

Яка ще велика генетична сила залишається у нашій нації у Любові до своєї землі – Батьківщини. «Одного разу я зустрів на вулиці закоханого жебрака. На ньому були старий капелюх, пальто протерлося на ліктях, башмаки його протекли, а в душі сяяли зірки» (Віктор Гюго). Це вони, видатні вчені – творці, прості трударі разом з фаховими працівниками у своїй Любові не можуть зрадити своєму краю, бо їх правда Любові, вихована батьками, як Спадщина предків – жертвенників, мрійників і будівничих. Ми вперті, з молоком матері ввібрали розум всесвіту «Любові – мудрого винаходу природи: той, хто Любить, з легкістю робить те, що повинен» (Вільгельм Швебель) у переході до нового тонкого інтелектуального розвитку людини і нації. Нації, яка розуміє «Любов – це безцінний дар. Єдина річ, яку ми можемо подарувати і все ж вона у тебе залишиться» (Лев Толстой). І у своєму розумінні Любові на генному рівні Роду не можливо, навіть у думках, за ради хліба насущного, зрадити Любові предків – Спадщині крові, кинути країну у тяжкі часи. Не дивіться на пройдисвітів з інших країн, які втекли до нас (а як раніше слугували і крали у себе дома – жах), а тепер нас вчать з екранів демократії Любові. Хто зрадив святе – Любов Батьківщини, той залишається зрадником на завжди. І не вірте, коли зраду обґрунтовують і виправдовують самі в собі, великою Любовю до демократії та прав людини. Зрадників – зневажали і катували по заслузі. Негідники повинні знати «для Любові не існує вчора, Любов не думає про завтра»(Генріх Гейне).

 

Велике поняття Любові, у роки Незалежності, свідомо чи ні, під заклики «націоналізму» – Любові, використовуються як інструмент захоплення Влади, наслідок чого: революційна розруха, зубожіння, відтворення серпентарію (чия ідеологія більш вразлива) в країні, і подальше «у Любові», знищення бовдурами «націоналізму» своїми руками своєї Держави. За Любов померти – просто. Ми зараз звемо їх Герої Донбасу, поки вони там, злітають на небо, бо «чужа кров ради миру і перемоги (Влади) нічого не варта» (К. Чапек). Складно знайти таку Любов, за яку було б варто померти у лицемірстві Влади, бо тільки Герої у ореолі Любові повертаються додому – і у «нас чесні люди зустрічаються рідше ніж святі» (В. Соловйов). Треба добре розуміти – «боргу Любити не має. Є тільки свобода Любити, і цю свободу можна (і треба) відкривати в собі знову і знову» (Володимир Леві) і досягається це в єдності пасіонарності* нації, а не на протистоянні і протиставленні Любові до країни.

*Пасіонарність – стан підвищеної тяги до дій, непереборне прагнення змінити навколишнє середовище своєї життєдіяльності навіть ціною свого життя, здоров'я, благополуччя за ради мети.

Любов – її внутрішня енергія, створює умови і засоби існування людини та нації, і виступає її ознакою автентичності та ідентифікації, що є фундаментальною категорією різноманітності людства. «Любов – це не звичка, не компроміс, не сумнів. Це не те, чому вчить нас романтична музика. Любов – є… без уточнень і визначень. Люби – і не питай. Просто – Люби»(Пауло Коельо). Така точка зору свідчить, що Любов є синергією якості нації і формує її та країни долю і судьбу у Всесвіті.

Любов – внутрішній поклик Роду, а «ми досить релігійні (спотворені), щоб ненавидіти один одного, але недостатньо релігійні (розумні), щоб Любити один одного» (Джонатан Свіфт), бо Церква у її різноманітності приходів одної релігії перша, хто зрадила мораль Любові нації. Релігія, коли ми ще і не чули про ринкові відносини, з дня її існування, зростала підприємствами (Церквами), що конкурували за владу над людськими душами, а не зрощувала ті великі почуття і цінності нації, які завжди, як би їх не знищували, визрівають потаємно на генному рівні. Церква розуміє, що «всі люди – її брати, що вони загрузли у невігластві і помиляються не по своїй волі» (Марк Аврелій), але вперто, не за ради людей, збагачуючись на їх негараздах, під лицемірними закликами Любові, перестала нести людям знання і мораль нації. «Любов – це голос Бога» (Грейс Аквілар), а не інструмент управління (Церквою, Владою) суспільством у досягненні особистої мети, шляхом гри на почуттях. Це велике застереження для нації, тому що «куди б не прийшов грішник (злочинець) – він створить пекло. Куди б не прийшов праведник (державний муж) – там небеса» (Шрі Раджнеш). І це важливо знати, бо незважаючи на прогресуючу конкуренцію рас, націй, релігій – Держава своєї нації повинна вічно існувати в просторі і часі.

 

Сама велика загроза Любові для нації – втрата, спаплюження виховання і освіти, що так вперто, свідомо робить Влада. Хто вона і яка її мета? Це перед осторога про «жидо-бандерівський» (Яков Кедмі, Ізраїль) коктейль Молотова, який запустив явища і процеси зникнення країни, що навіть не береться до уваги Владою. «Любов – це світильник, що освітлює Всесвіт; без світла Любові земля перетворилася б на безплідну пустелю, а людина – в жменю пилу» (М. Бреддон), Влада ж кинули країну у невігластві Перших, за роки Незалежності, у темряву інквізиції середньовіччя, роздаючи індульгенції, за рабське їй служіння. Вислів «після нас – хоч потоп», став її «священною» музою особистої Любові, «дзеркальце скажи, хто на світі всіх миліше, всіх рум’яніше і біліше?» (О. Пушкін). Проходить час і дзеркальце завжди каже – є інші, а ви «папєрєднікі» і «кара Божа прийде в кожний дім, бо відплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Цю – спадкоємність, ми і бачимо у новітній брутальній історії Незалежності.

 

  • помилка в розумінні поняття Любов є переніс її акценту на почуття – між особисті відношення, які є важливими, але тільки не значною частиною загальної енергії тонкого рівня людини. Це складова енергії фізичного тіла, що виривається як психологічні некеровані імпульси (енергія гейзерів). Завдання Держави – формування нації її вихованням і освітою для управління особистим енергетичним потенціалом, як основи нескінченого існування людства у просторі і часі. Тоді керована енергія Любові особистості інтегрується, що ставить між особисті відношення у гармонійну систему почуттів не тільки на рівні одного з одним і нацією(суспільством) – горизонтальна площина, але і взаємодіє з Всесвітнім розумом.

 

Енергія Любові пронизує територіальний простір і, як космічне поняття, завжди повертає нас в координати нашого народження: міста, часу і Всесвіту (положення планет) і в той же час розширює цей простір Любов’ю, в залежності від місця перебування в конкретний час. Позиціювання енергії космосу – місця народження, як Батьківщини, розширюється в просторі області до району, в країні до області, а за її межами (за кордоном) до країни. У Всесвіті Батьківщина це планета Земля. І ми, цю космічну енергію Любові, відчуваємо у своєму тонкому тілі на відстані.

Джерелом енергії Любові є тисячолітня історія Спадщини нації, яка накопчується і інтегрується у Всесвіті, як розум і досвід нації. Ця енергія не зникає, «якщо в нас Любов живе – ми вічні» (Генріх Гейне), що так і не утямлять «вчені бовдури» – історики, які називають свої справи переписування і фальсифікації минулого і сьогодення, наукою* – історією**. Стільки біди у руйнуванні накопиченої нашими предками енергії Любові, як це зробили невігласи «націоналісти», навіть тяжко собі уявити, а їх замаскований перевертень, бо «щирий і мудрий», у свої недолугості у «розбитого корита» (О.Пушкін. Золота рибка), підсумовуючи все, що натворили виловився: «маємо те, що маємо».

 

  • енергії Любові настільки значна, що не стирається на протязі часу у космосі, повертаючись, на сьогоднішньому рівні розвитку людства, за вдяки провидцям до етносу, Роду і нації, визиваючи у них знову і знову запуск реактору боротьби, надаючи ще, можливо останній шанс перед їх самознищенням. І на цьому шляху «Любов перемагає страх» (Апостол Іоанн), але нації Держава зростає там де є розум.

 

*Шпенглер (німецький філософ, культуролог, історик), слідом з німецькою філософією XIX століття розрізняє науки про природу і науки про дух. «Засіб для пізнання мертвих форм – закон. Засіб для розуміння живих форм – аналогія». Тому тільки природні науки можуть називатися науками. І в зв’язку з цим, він не визнає історію наукою. Цю думку підтверджують багато відомих вчених минулого і сьогодення.

 

**Історія – інформація про міфи, легенди, події, що були у минулому і (або) які створені штучно та викладені у різній інтерпретації, як інструмент управління свідомістю людини.



Джерело: http://1
Категорія: Наши статьи | Додав: Правління (29.07.2017) | Автор: 1 E W
Переглядів: 25 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]