Вітаю Вас, Гость
Головна » Файли » Наши файлы

Володимир Щербина.Міркування про економічні реформи в Україні
04.05.2011, 20:39
Міркування про економічні реформи в Україні
з приводу інтерв'ю Олега СОСКІНА та В’ячеслава БИКОВЦЯ на Радіо ЕРА-fm від 06.04.2011
«Що таке зарплата в конвертах? Це фактично добровільно погоджена умова між підприємцями і працівниками»
http://prodan.net.ua/uk/Articles/1240.html


Запровадивши «новий» Податковий кодекс, уряд взявся за пенсійну реформу та оголосив «нещадну боротьбу» зарплатам у конвертах… виключно адміністративними методами, які переростають в законодавчі ініціативи і спрямовані в основному на малий та середній бізнес. Мотивація уряду: треба платити, бо на пенсії не вистачає!.. Безапеляційно і незважаючи ні на що.

Відтак, чимало підприємців припинило свою діяльність (навіть податкова це визнає) і збільшилася напруженість дискусій навколо навантаження на заробітну плату, яке різні експерти оцінюють по-різному: від 40 до 80%. В цьому міститься певна неточність, бо навантаження на зарплату треба обчислювати ПОВНІСТЮ, враховуючи УСІ ЕТАПИ ОБІГУ КОШТІВ, ЯК НА СТОРОНІ РОБОТОДАВЦЯ, коли праця "перетворюється на гроші, ТАК І НА СТРОНІ ПРАЦІВНИКА, коли зарплатні гроші "використовуються за призначенням" і економічний цикл обігу праця-гроші-праця замикається. В цьому циклі зарплата "обростає" зобов"язаннями так, що її вже НЕ ВИСТАЧАЄ ДЛЯ ЇХ ПОКРИТТЯ: ВТРАЧАЄТЬСЯ ПОТОЧНЕ ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ЗОБОВ"ЯЗАНЬ. Як може сприйматися законодавство, яке нехтує законами економіки і при цьому - ДУЖЕ ШКОДИТЬ СУСПІЛЬСТВУ?

Якою має бути справжня пенсійна реформа? Що потрібно зробити, щоб «зарплата в конверті» зникла? І чи стануть від цього українці багатшими? Щоб відповісти на ці питання, треба уважніше розглянути функціонування праці та зарплати в економіці.

Нажаль, парадокс полягає в тому, що ці питання є ПОЛІТИЧНИМИ але вимагають уваги незаангажованих фахівців з економіки. Тому, саме цьому "політекономічному" аналізу зовсім не приділяють уваги ні політики, ні економісти. А без цього, вирішити зазначені проблеми не вдасться. А вдасться лише створити додаткові проблеми як в економіці, так і в суспільстві.

Відкривши будь-який з сучасних підручників з економіки (чи хоча б Вікіпедію), ми з легкістю можемо переконатися, що одним з економічних ресурсів суспільства є праця. Глибший аналіз може привести нас до висновку, що і підприємництво і капітал, як економічні ресурси, теж із працею тісно пов'язані, а точніше — є її різними станами, бо підприємництво є специфічним проявом праці, а капітал — сумарним виявом раніше втіленої (реалізованої) праці і вимагає "відпрацювання” у випадку залучення його в економічний оборот. Більше того, ресурс "праця” є чи не єдиним природнім ресурсом людини і суспільства. Без неї неможливо об'єднати в єдиний процес всі інші економічні ресурси. Ось Японія, наприклад: з природними ресурсами у них "не склалося”... Проте, до недавнього часу — друга за обсягом економіка у світі. Цього можна було досягти лише шляхом забезпечення природного та зрозумілого для їх суспільства функціонування найманої праці. А в Україні з цим — справжня проблема (хоча інших ресурсів — "хоч греблю гати”). І вона ретельно прихована за популістськими гаслами політиків практично всіх кольорів.

Українська "держава” вже 20 років, як і раніше, обіцяє "подбати" практично ПРО ВСЕ: виробництво, зарплату, пенсії, освіту, охорону здоров’я, праці, соціально незахищених... Цим ігнорується сама природа соціуму як самоврядної системи і його складових (родини і окремої людини) як самодостатніх елементів, що мають ВЛАСНІ, ВИЗНАЧЕНІ ПРИРОДОЮ ФУНКЦІЇ ТА ЗАСОБИ. Цьому вже давно втрачена всяка міра і вартість усіх цих обіцянок "держави" вже перевалила за межі поточного джерела їх фінансування. Тільки легально реалізована в економіці наймана праця є цим джерелом. Жодні кредити, інвестиції (ресурс капіталу) цим джерелом НЕ Є! Тай матеріальні, енергетичні ресурси та ресурс капіталу теж самі по собі не з’єднаються — потрібна праця...

Існуюча сьогодні в Україні податкова система історично сформувалася з нереформованої ще з радянських часів системи зрощення податків з соціальною сферою, що супроводжувалося значною експансією держави у сферу функціонування найманої праці. А введення ПДВ у систему оподаткування лише поглибило цю експансію. Перш за все тому, що він є податком на споживання, а тому - він зменшує внутрішній ринок. Часто пишуть про роль ПДВ у забезпеченні перерозподілу коштів з кишеньпрактично всіх громадян на користь відносно невеликого кола експортерів (хоча і вцьому вбачають значні недоліки функціонування цього податку) та про значний рівень корупції, що з ним пов'язаний. Але про інші його вади - мало. Важливо пам'ятати, що під оподаткування ПДВ потрапляють УСІ без вийнятку складові доданої вартості: і зарплати, і пенсії (про них - розмова окрема), і прибуток суб'єктів господарювання! Тому це є податок на податки і внески. Але це ще не все. Він є податком брехливим. У законодавстві про ПДВ платником визначено не того, хто той податок фактично сплачує (з чиєї кишені виймаються кошти), а того, хто ті вийняті з кишень гроші вносить до бюджету. А кишені - всіх без вийнятку громадян України: і вчителів, і лікарів, і пенсіонерів. Це вони платники ПДВ - кінцеві споживачі, про що вони, переважно, навіть і не здогадуються! А хто з працівників підприємств реального сектора (тай тих самих пенсіонерів) знає, що їх зарплати-пенсії попадають під ПДВ двічі(!): перший раз на стороні роботодавця, а другий - коли вони вже товари-послуги купують, по тарифах сплачують (бо економічний цикл обігу тих коштів на їх отриманні не завершується...)? І ПДФО - теж під ПДВ! Результат - в економіці України для виконання усіх податкових та соціальних зобов'язань не вистачає поточного джерела - легально зароблених коштів заробітної плати. І ПДВ при цьому грає неабияку негативну роль. Можна ще багато додати, зокрема, - про збільшення квазізобов'язань, які в основі формуються від соціальних внесків, які не можуть бути використані їх фактичними (не "де-юре") власниками, але теж потрапляють "під ПДВ”. Його, звичай но ж, треба скасовувати НЕГАЙНО!

Проте, ще більш страшним за своїми економічними та соціальними наслідками є єдиний соціальний внесок і його найбільша складова — внески до солідароної системи Пенсійного фонду. І тут мусимо вдатися до співставного розрахунку того, як змінюється вартість праці в умовах дії нинішнього симбіозу соціальної та податкової систем.

Оцінковий розрахунок показує, що наше сьогоднішнє законодавство спричиняє відсутність поточного джерела для фінансування зобов’язань, які виникають у зв’язку з легальним функціонуванням праці і зарплати. Для виплати кожної гривні заробітної плати роботодавець повинен врахувати в ціні товару чи послуги ще й ті податкові та соціальні зобов’язання, які слід виконати у зв’язку з її виплатою на руки в очищеному вигляді. Неважко порахувати, що для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати (яка складає платоспроможний попит) вона повинна бути врахована в ціні товару (робіт, послуг) як ((1/0,8)*1,4*1,2)-1=1,1. Це, - якщо не враховувати особливості оподаткування ПДВ, який вперше "накручується" на ВСІ складові доданої вартості на стороні роботодавця, а другий раз - коли робітники і пенсіонери купують товари, послуги і сплачують по тарифах. І це знову ж таки - без урахування акцизів, мит та інших податків.

Очевидно, що наведене співвідношення не може бути легально реалізоване навіть теоретично. Тобто, реального поточного джерела для фінансування податкових та соціальних зобов’язань, сформованих від легальної найманої праці, не існує навіть з урахуванням того, що ігнорується функція зарплати забезпечувати приватні нагромадження. Це є джерелом численних проблем України як у фінансовій, так і в соціальній сферах, оскільки виставляє легальну найману працю за межі економічної доцільності. І це ж таки є джерелом брехні та корупції: якщо рахунки не сходяться по критерію наявності поточного джерела фінансування податкових і соціальних зобов'язань, ВСІ (включно з урядовцями), постають навіть не перед вибором "брехати і давати хабарі, чи ні”, а перед нагальною необхідністю це робити. І брешуть, і дають, і будуть це робити, допоки не прийдуть до висновку: треба ДОКОРІННО змінити стандарти оподаткування та соціального страхування в Україні. Саме ЦЕ повинні забезпечити РЕАЛЬНІ економічні реформи.

Нажаль, єдиний прецедент — Указ Президента №727/98 про спрощену систему..., - який відкривав шлях до забезпечення прозорості у цій сфері, вже є історією. Він "успішно” "похований” законом про єдиний соціальний внесок. А слід розуміти, що тим Указом Президента було запропоновано перенесення джерела сплати "солідарних” пенсійних внесків на виручку від будь-яких продаж. Економічний ефект досягався тим, що для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати вона повинна бути врахована в ціні товару як (1/0,8)*1,0*1,05*1,2)=1,58 грн., а додавши 17 копійок, які вилучаються з гривні зарплати через механізм ПДВ при споживанні, отримаємо 1,75 грн. Тобто, при цьому підході сума податків та соціальних внесків, що припадають на одну гривню платоспроможного попиту, сформованого від легальної зарплати, складе 0,75 грн. Тут чітко спостерігається наявність РЕАЛЬНОГО ЗАРОБЛЕНОГО ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ усіх поточних зобов’язань перед бюджетами та фондами, а крім того - для нагромадження у сімейних бюджетах. Це заслуговує уваги і поширення якщо не на всю економіку України, то, принаймні, на її значну частину.

А чим є насправді оті соціальні внески, які так наполегливо впроваджуються в економіку, про які намагаються сказати, що вони, нібито, не є податками? Не лише пенсійні, але їх приклад дуже показовий. Якщо людина-працівник до пенсії не дожила, або нетривалий час скористалася "солідарними" пенсійними нагромадженнями, то для неї ці "нагромадження" - це втрачені кошти, а для її родини - втрачені можливості вчасно отримати і самі ці кошти, і проценти, які об’єктивно на них наростають. Адже їх можна ще за життя працівника капіталізувати на користь родини: вкласти у здоров’я, в освіту, в активи... Тож ця "соціалка" є інструментом постійного утримання родин у стані "пролетаріату". А в економіці при цьому виникає великий масив квазізобов’язань, які крім того, що для них не існує поточного джерела фінансування, ще й свою мету втрачають. Але вони існують "де-юре", а тому - є засобом тиску на суспільство. Щоб щось комусь дати від імені держави, його треба у когось іншого її ж іменем відібрати "вже сьогодні" зі значною дельтою "на державу". Про це – ні слова! І це непросто непрозорість. Це обман. І він називається СОЦІАЛІЗМОМ. А підтримується він ПОПУЛІЗМОМ.

Не дивно, що багато хто (не лише з роботодавців, а й з працівників) намагається уникнути потрапляння його коштів у пенсійний «общак» і в цьому сенсі не вони винні, а «держава», яка запровадила такі умови. Їм доводиться в цих умовах знаходити компроміс, співставляючи сьогоднішні ризики та можливості з майбутньою непевністю. І при цьому уряд теж отримує свою вигоду, оскільки в іншому разі він приречений на постійне друкування грошових знаків для "підживлення” дефіциту коштів для виконання зобов'язань у поточному обороті. Збереження нарахувань на зарплату для фінансування солідарних систем фондів соціального страхування, хай навіть і в обмеженому обсязі, буде консервуванням "общака” і продовженням комунізації праці. Його можна усунути ЛИШЕ СПРАВЖНІМ РЕФОРМУВАННЯМ в першу чергу пенсійної системи.
Хоча зрозуміло, що зобов’язання держави перед сьогоднішніми пенсіонерами нікуди подіти не вдасться і треба ці зобов’язання в певний спосіб фінансувати.

То ж, якою має бути РЕАЛЬНА ПЕНСІЙНА РЕФОРМА?

По-перше вона повинна бути якнайскорішою та одномоментною: в один момент відміняти старі правила і запроваджувати нові. А для цього вона повинна бути продуманою і зрозумілою громадянам : і працівникам , і пенсіонерам. Тобто, слід запропонувати на громадське обговорення цілісну і зрозумілу концепцію, якісно інакшу ніж та, що до цього часу запропонована.

По-друге реформа повинна усувати «общак» і комунізацію 1/3 реалізованої праці «вже сьогодні». Для цього має бути законодавчо визначено ІНШІ ДЖЕРЕЛА і ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ПОТРЕБ СОЛІДАРНОЇ СИСТЕМИ ПФУ, чим вивільнено зарплату від неприродних і непосильних нарахувань для виконання «соціалістичних завоювань». Це можна зробити шляхом запровадження спеціального пенсійного податку від будь-яких продаж. Ставка цього податку була б значно меншою від поширеної в інформаційних повідомленнях страшенної величини 18-19% ВВП, бо системні заходи дозволять «вивести на світло» величезний шмат діючої «тіньової економіки» і збільшити розмір економіки в цілому. Доктор економічних наук О. Кендюхов, наприклад, вважає що ставка може бути меншою за 10%. І зрозуміло, що вона з року в рік буде зменшуватися через природне зменшення кількості «солідарних» пенсіонерів. Ще одним джерелом наповнення солідарної системи ПФ слід розглядати продаж природних ресурсів, у ціну яких цілком може бути закладено додатковий цільовий пенсійний податок рентного характеру, адже надра належать народові України.

По-третє реформа повинна одномоментно відкривати для ВСІХ працюючих ОСОБИСТІ, ПРИВАТНІ, УСПАДКОВУВАНІ ПЕНСІЙНІ РАХУНКИ і не в якихось сумнівних недержавних пенсійних фондах, як пропонується представленою урядовою концепцією, а у спеціалізованому державному пенсійному банку або спеціальних відділеннях державного «Ощадбанку». Кошти цих рахунків повинні знаходитися у платному користуванні і гарантуватися державою з процентами, близькими до міжнародної вартості грошей (наприклад, до ставки LIBOR). Дуже швидко на цих пенсійних рахунках нагромадиться такий масив коштів, що автоматично буде діяти, як фінансовий важіль для стабілізації вартості грошей для протидії інфляції, а МВФ стане для України не донором, а клієнтом. Подібна концепція вже презентована у ВР тим самим О. Кендюховим. І вона є цілісною і осягненною, навідміну від запропонованої урядом. Якби ЇЇ винесли на всенародне обговорення, - було б про що поговорити!..

Кілька цифр для порівняння.
За діючим законодавством: від зарплати, наприклад, 2 000 гривень щомісячно роботодавець має платити 704 гривні, які він, зрозуміло, не доплачує працівникові. З цих коштів до зведеного бюджету не стягується податок на доходи фізосіб. За 35 років трудового стажу утворюється фонд 295 680 гривень. При використанні цього фонду по 2 000 гривень щомісяця його вистачило б на 12,3 року. Але це кошти, які не належать ні працівнику, ні роботодавцю. Це кошти Пенсійного фонду. Якщо працівник не доживе до пенсії або користуватиметься нею нетривалий час, його правонаступники цих грошей ніколи не побачать. Зрозуміло, що приросту цих коштів на банківський процент для них теж не буде.

Фінансова альтернатива: вартість анюїтетного платежу по 200 гривень щомісяця (а це лише 10% від зарплати 2 000 гривень) під 6% річних через 35 років становитиме 284 942,06 гривні. Навіть з урахуванням ПДФО (який є в цьому випадку цілком доречним і може складати додатковий дохід бюджету) це суттєво менші кошти! При використанні цього фонду щомісячно по 2 000 гривень і зберіганні залишку під той же процент його вистачить на 20,7 року, при використанні по 1 800 гривень - на 25,8 року, а по 1 500 гривень - на 48,4 року. Це реальні зароблені кожним громадянином гроші і один з найдешевших у світі інвестиційних ресурсів. Якщо людина з таким фондом з якихось причин не використає його на свої пенсійні потреби, він перейде правонаступникам. І пенсійний вік при такій системі - це величина несуттєва: є здоров'я і бажання працювати - працюй і формуй собі і свої родині гідний спадок, а нема - йди на пенсію і використовуй зароблене.

На таких умовах за 10 років від праці 10 млн громадян формується актив вартістю $116,5 млрд за нинішнім курсом.

Саме до цього треба привести пенсійну систему.

Розрахунки Альтернатива солідарній пенсії тут:
http://pidpr.com/load/0-0-0-467-20

Володимир Щербина,
м. Львів,
економіст
P.S.
У повідомленні від 01.04.2011 "Украинские заробитчане перевели на родину 3,56 млрд долларов (http://dengi.ua/news/78967_Ukrainskie_zarobitchane_pereveli_na_rodinu_356_mlrd_dollarov.html) читаємо: ""По данным Международной организации миграции (МОМ), каждый год украинские гастарбайтеры отправляют на родину от 5 до 8 млрд. долларов. Цифры, озвученные МОМ, включают и те средства, которые мигранты отправляют родным не по официальным каналам.”.
Люди їдуть з України, шукаючи її далеко за межами Батьківщини, таку, якою вони її собі уявляють. І дуже часто знаходять! Але що ж робити нам, тим хто прагне збудувати омріяну Україну тут?
Нобелівський лауреат з економіки Дуглас Норт переконує, що для суспільства та економіки важливо розуміння природи та способу функціонування його інститутів у сенсі їх історичного розвитку. Думаю, не викличе особливих заперечень той факт, що для українського суспільства інститут солідарної пенсії є ментально чужим, щоб не сказати "притягнутим за вуха". Тут історично утримання старих, непрацездатних людей було функцією родини, а відтак, спонукало батьків до певних особливостей їх поведінки як у сенсі використання зароблених коштів (набутого майна), так і в сенсі виховання дітей. Запровадження солідарної пенсійної системи зламало цей інститут, водночас запровадивши непритаманну цьому суспільству комунізацію праці, через що "державою” оббираються родини, які втрачають свій інвестиційний ресурс -КАПІТАЛІЗОВАНІ пенсійні нагромадження - джерело їх власного розвитку. Внаслідок цього ФАКТИЧНО трощаться також і суспільні інститути приватної власності, вільного функціонування найманої праці... Треба повертатися до коріння. А способи мусимо(!) знайти..., інакше — безнадія.
Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 572 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]