Вітаю Вас, Гость
Головна » Файли » Наши файлы

Володимир Щербина. І знову міф про реформи
[ Викачати з сервера (48.0 Kb) ] 17.06.2010, 22:59

І знову міф про реформи  

або до критики проекту Податкового кодексу, запропонованого Кабміном у червні 2010 р.

 

Останніми днями багато уваги приділяється обговоренню розробленого Кабінетом Міністрів України проекту Податкового кодексу (далі Проект), який нібито містить кардинальні заходи з реформування економіки. Окремою темою є «непопулярні реформи», нібито запропоновані урядом.

Проте, у процесі аналізу окремих розділів цього документу важко позбутися враження, що це лише черговий міф про економічні реформи в Україні. І цей висновок, як не дивно, випливає з aналізу одного лише підрозділу Проекту: «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», оскільки він дає концентроване уявлення про те, якою уряд бачить економіку України, а відтак — чим це бачення відрізняється від того, що ми маємо сьогодні.

Підпунктами 10.2 Проекту пропонується встановити, що платниками єдиного податку страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування сплачуються в порядку, визначеному законами про загальнообов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування. Наступні три(!) підпункти Проекту є дублюванням  норм, предмет регулювання яких відноситься не до спрощеної системи оподаткування, а, щонайменше, до інших розділів Податкового кодексу, а то й до законів, які регулюють інші правовідносини. Численні норми Проекту не мають безпосереднього відношення до адміністрування та сплати відповідних податків, а є «застереженнями» та «попередженнями»  платників та податкових агентів. Звертає на себе увагу і той факт, що принциповим у Проекті є підкреслено тісний зв'язок податків та соціальних платежів, які нараховуються на заробітну плату.

Тривалий час не лише в підприємницькому середовищі, а й у ширших колах українського суспільства, відбувається обговорення проблеми надмірного податкового та соціального навантаження на оплату найманої праці. Актуальність проблеми важко перебільшити, адже для виплати кожної гривні заробітної плати роботодавець повинен врахувати в ціні товару чи послуги ще й ті податкові та соціальні зобов’язання, які слід виконати у зв’язку з її виплатою на руки в очищеному вигляді. Ставки та взаємний зв'язок цих зобов’язань відомі, тому не важко порахувати, що для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати вона повинна  бути врахована в ціні товару як (1/0,8)*1,42*1,2)=2,13 грн. Проте, виплатою заробітної плати у грошовій формі цикл відтворення не завершується. Його завершення відбувається шляхом споживання працівниками необхідних їм товарів та послуг. При цьому, коли згадана гривня легальної зарплати вийде на ринок споживання (складе плато-здатний попит), то з неї через механізм ПДВ держава вилучить ще 17 копійок. Легко переконатися, що сума податків та соціальних внесків, що припадають на одну гривню плато-здатного попиту, сформованого від легальної зарплати, складе 1,30 грн.! І це, - не враховуючи акцизів, митних зборів і різних інших податків.

Очевидно, що наведене співвідношення не може бути легально реалізоване навіть теоретично. Це є справжнім коренем зла, джерелом численних проблем України як у фінансовій, так і в соціальній сферах, оскільки виставляє легальну  найману працю за межі економічної доцільності. Запропонований Проект цієї диспропорції не усуває. Більше того: він усуває реальне досягнення Указу Президента №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, який розвантажує  найману працю від тягаря нарахувань у Пенсійний фонд та інші фонди соціального страхування, встановлюючи опосередковану через єдиний податок частку відрахувань від виручки, і цим створює умови для легалізації найманої праці та її оподаткування.

Для визначення напрямку реформування економіки України в цілому і сфери малого підприємництва зокрема, важливо враховувати ту особливість нарахування внесків у Пенсійний фонд від заробітної плати працівника, що, якщо працівник до пенсії не доживе, або  недовго нею покористується, то ці кошти для його родини будуть втрачені, а майбутню вартість цих активів родина втрачає гарантовано за будь-яких обставин.  І тут має місце ще один грубезний корінь зла, бо це є усуспільненням третини результатів праці особи, а точніше – «общаком», в який потрапляє третина свідомого життя і праці майже кожного з громадян України. Це дуже нагадує міркування Ходжі Насреддіна: гроші треба брати вже сьогодні, а за 15 років або віслюк помре, або падишах, або ж сам Насреддін… Нажаль, ці маніпуляції з нарахуванням пенсійних внесків виправдовуються піклуванням про майбутнє громадян і встановленням соціальної справедливості.

Очевидно, що справжні реформи як податкової, так, і в першу чергу, соціальної сфер, слід  проводити саме в напрямі усунення цього явища. Той стан, який склався сьогодні, вже давно загрожує національній безпеці України і сприяє перетворенню її на безповоротно відсталу країну, бо без особистих пенсійних рахунків громадян і особистих рахунків соціального страхування, які наповнюються не роботодавцями, а громадянами особисто і передаються у спадок не буде ні справжніх зарплат, ні доходів бюджетів від їх оподаткування, ні належного соціального статусу найманої праці в Україні. Відтак – не буде й продукції та послуг, які потребують справді значної кількості висококваліфікованої, а тому високооплачуваної праці. І це за наявності справді значних  економічних ресурсів!

Та найбільше дивує, як ця тема старанно оминається "політиками", незалежно від їх «політичного кольору».

В якості однієї з «непопулярних реформ», спрямованих на подолання проблем з наповненням Пенсійного фонду,  урядом пропонується збільшити пенсійний вік для громадян України. Нажаль, ніхто не чув пропозицій зменшити ставки пенсійних внесків, адже внаслідок такого заходу кількість претендентів на отримання пенсії зменшиться. Теоретично може бути досягнуто стану, коли живих пенсіонерів не залишиться, а "внески” будуть сплачуватися роботодавцями регулярно.

До честі нинішнього уряду слід сказати, що він не оригінальний у своєму прагненні "обложити” найману працю надмірними зобов’язаннями і при цьому через інститут податкового агента отримати повний контроль у сфері трудових відносин. Від часу запровадження спрощеної системи оподаткування цього домагаються практично всі уряди. Тільки практика показує, що внаслідок цих домагань ефективність наповнення і бюджетів, і соціальних фондів сильно страждає. Та це ніколи не турбувало чиновника в Україні… 

Слід звернути увагу, що аналізом, здійсненим Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України та розміщеним на її офіційній веб-сторінці,  доведено, що платники-юридичні особи на спрощеній системі, навіть на умовах, запроваджених Указом Президента №727/98, сплачують коштів як до бюджету, так і до солідарних систем фондів соціального страхування (включно з Пенсійним) більше, ніж підприємства загальної системи. Тобто, спрощена система не є пільговою щодо кількості реально сплачених податків та внесків, а лише спрощує їх адміністрування як для суб’єкта підприємництва, так і для держави. Тому логічно припустити, що виходом з кризової ситуації для України є хоча б концептуальне прийняття такого ж підходу, який був закладений Указом Президента №727/98: перенесення бази нарахування внесків до соціальних фондів (у тому числі й до Пенсійного) з заробітної плати найманих працівників на виручку.

Саме такий підхід закладено в законопроект 4549-2, який 11.02.2010 року пройшов перше читання у Верховній Раді, хоча й не був прийнятий за основу. Цей підхід призводить до того, що для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати вона повинна  бути врахована в ціні товару як (1/0,8)*1,0*1,05*1,2)=1,58 грн., а додавши 17 копійок, які вилучаються з гривні зарплати через механізм ПДВ при споживанні, отримаємо 1,75 грн. Тобто, сума податків та соціальних внесків, що припадають на одну гривню плато-здатного попиту, сформованого від легальної зарплати, при цьому підході складе 0,75 грн. Тут чітко спостерігається наявність реального джерела фінансування усіх поточних зобов’язань перед бюджетами та фондами,  а крім того - для нагромадження у сімейних бюджетах.

Більшого навряд чи вдасться досягти шляхом реформування лише спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Але є можливість поширити їх на велику кількість таких суб’єктів через значне розширення меж застосування спрощеної системи шляхом приведення вимог до неї у відповідність з законодавчо встановленими критеріям малого підприємництва: річний обсяг виручки — до 70 млн. грн., а чисельність персоналу — до 50 осіб. І це б могло дати таким суб’єктам можливість вибору, яку з пропонованих систем застосовувати: загальну чи спрощену, керуючись особливостями свого конкретного бізнесу, структури вартості реалізованих товарів чи послуг. При цьому зведений бюджет держави, її соціальні фонди гарантовано не постраждають!

Пропоновані у такому підході структурні зміни дадуть можливість з реальних фінансових джерел наповнити Пенсійний фонд України, не обтяжуючи внесками до його солідарної системи заробітну плату найманих працівників, які у значній своїй частині не мають шансу скористатися тими пенсійними нагромадженнями. Це означає - усунути з собівартості товарів, робіт та послуг ту її частину, яка за обсягом становить майже половину від легальної заробітної плати, проте юридично не належить ні працівникові, ні роботодавцеві, ні, за формальними ознаками, навіть державі (бо це, нібито, внески, що належать конкретним працівникам), і скористатися якою може лише якась їх частина, визначена статистичним методом, що у правовій державі не може мати місця стосовно будь-яких аспектів буття конкретного громадянина та його родини. Лише після цього можна реформувати пенсійну систему так, щоб за років 20-30 взагалі ліквідувати солідарну систему ПФ і перейти до банківського типу пенсійного страхування, нагромадження від якого передаватимуться спадкоємцям і будуть слугувати фактором збагачення конкретних родин в Україні.

Оскільки законопроектом 4549-2 запропоновано збільшити частку відрахувань від єдиного податку  на користь Пенсійного фонду, надходження до його солідарної системи від платників єдиного податку, що вже тепер перевищують внески великих промислових підприємств, на пропонованих умовах ще більше зростуть. Фонд фінансуватиметься гарантовано, з реальних і прозорих джерел, які легко виявити і перевірити, а внески - легко адмініструвати. Таким чином, повноцінні за розміром внески до солідарної системи Пенсійного фонду нараховуватимуться від іншої бази (виручки) і вноситимуться не самими платниками - роботодавцями, а державним Казначейством України. В результаті цього заробітна плата найманих працівників перестане бути предметом приховування як з боку роботодавців, та і з боку самих робітників. Це дасть змогу регулярно наповнювати місцеві бюджети доходами від податку з легалізованої зарплати фізичних осіб, яка тепер вимушено приховується. Додатковий соціальний ефект полягатиме в тому, що внаслідок легалізації трудових відносин працівники отримають реальний соціальний захист, в тому числі — реальне пенсійне страхування.

 

 

Володимир Щербина,

підприємець,

економіст, співавтор законопроекту 4549-2

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 1227 | Завантажень: 152 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]