Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Наши файлы

Віктор Лоза. Національна ідея (Звернення до організаторів форуму)
15.05.2020, 11:17

Віктор Лоза.

Національна ідея (Звернення до організаторів форуму)



Перед усім, хотів би висловити Вам свою повагу та подяку за проведену роботу і запрошення до участі. Безумовно, відновлення, а точніше, запровадження реального народовладдя, є ключовим для подальшого розвитку України. Але якщо ми будемо копіювати чужий досвід та помилки, то тим самим ми прирікаємо своїх нащадків на роль аутсайдерів. Тому у нас має бути інноваційне рішення, яке стане взірцем для інших країн.

Щоб визначити інноваційне рішення необхідно правильно і відверто проаналізувати помилки нашої держави, її керівників, органів державної влади, зробити належні висновки та визначити відповідний план дій. Такий план дій, їх мету доцільно сформувати у вигляді Декларації.

Проводячи аналіз розвитку України, як незалежної держави, необхідно критично проаналізувати загально відомі події, зокрема:

1. 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла «Декларації про державний суверенітет України» (№55-ХІІ), в якій записано:
«Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний


Отже, в цьому документі було задекларовано основи конституційного ладу в Україні. Відповідно, ніякої іншої четвертої гілки державної влади бути не може – ні монархічної, ні президентської, ні будь-якої іншої. При цьому, дотримання законності ґрунтується на виключному підпорядкуванні Генерального прокурора України Верховній Раді. Це одне із базових положень конституційного ладу в Україні.

2. На той момент діяло положення статті 5 Конституції УРСР «Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум)». Напевно, що до таких найважливіших питань відносяться - зміни конституційного ладу, суттєві зміни в Конституції, прийняття Конституції України на заміну Конституції УРСР.

3. На всесоюзному референдумі 17 березня 1991р., що мав визначити збереження СРСР, в РРФСР поставили питання щодо введення поста Президента РРФСР, а вже потім там законом від 24 квітня 1991 р. №1098-1 ввели пост Президента РРФСР. Тоді як в УРСР на цьому ж референдумі 17 березня 1991 р. питання про введення поста Президента УРСР не ставилось.

4. Без проведення референдуму 05 липня 1991 р. Верховна Рада Української РСР під керівництвом її Голови - Кравчука Л.М., прийняла Закон УРСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» (№1293-ХІІ). Таким чином, Верховна Рада, узурпувавши владу, порушуючи вказане положення статті 5 Конституції, змінила конституційний лад держави, що підпадає під ознаки конституційного перевороту, наслідки якого відчуваємо до цього часу. Крім цього, своєю Постановою від 05.07.1991 р. Верховна Рада призначила вибори на 01.12.1991р. – в день проведення референдуму. Таке рішення Верховної Ради має ознаки політичного шулерства. Бо, з однієї сторони, замість того, щоб поставити друге питання в бюлетені референдуму 01.12.1991 р. «Чи даєте Ви згоду на заснування поста Президента Української РСР?» виборцям додають папірець голосування за президента, пост якого Верховна Рада ввела в неконституційний спосіб – без референдуму, начебто виборці вже надали таку згоду. З іншої сторони, на цьому референдумі 01.12.1991 р. відбувалося затвердження «Акту Проголошення Незалежності України», в основі якого лежить згадана вище «Декларація про державний суверенітет України». І тут же, 01.12.1991, на підставі Постанови Верховна Рада Української РСР від 05.07.1991 р., виборцям надали бюлетень для голосування за Президента УРСР, який, фактично, скасував наведене вище в п.1 положення Декларації. Така узурпація влади Верховною Радою, таке політичне шулерство, в грубий спосіб знівелювали саму суть народовладдя.

5. Конституція України була прийнята на заміну Конституції УРСР на п'ятій сесії Верховної Ради України в ніч на 28 червня 1996 р. без всенародного голосування, що доводить черговий факт нехтування принципами народовладдя та узурпації державної влади Верховною Радою.

6. В прийняту Конституцію України внесли базове положення про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки (стаття 6). Але після цього в статті 102 записали положення «Президент України є главою держави і виступає від її імені», яке суперечить вказаному положенню статті 6 Конституції України та наведеному вище положенню Декларації. Отже, Верховна Рада України закріпила в Конституції факт вчиненого 05.07.1991 р. конституційного перевороту, нав’язавши народу України Президента з повноваженнями монарха, що перебувають НАД гілками державної влади.

7. Негативний вплив через надання, фактично, неконституційному Президенту, повноважень, що виходять за межі вказаних трьох гілок державної влади, посилюється тим, що Верховна Рада підпорядкувала йому Генерального прокурора. А в результаті різних «реформ» прокуратура вже нездатна здійснювати «…нагляд за точним і однаковим виконанням законів…».

8. В Конституцію України Верховна Рада внесла до статті 5 положення «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (слово «повновладдя» вже не використовують), яке сама ж і ігнорує, руйнуючи паростки народовладдя. Це стало очевидним після проведення 16.04.2000 р. референдуму за народною ініціативою – єдиного в історії України. Результати цього референдуму Конституційний Суд України визнав обов’язковими до виконання всіма органами державної влади. Але Верховна Рада України проігнорувала як результати референдуму, так і рішення Конституційного Суду. Жодного законопроекту на виконання результатів цього референдуму у Верховній Раді так і не підготували, що доводить очевидне нехтування волевиявленням Народу.

9. На даний момент в Україні політика має всі ознаки гри, із шкідливими проявами та залежністю у її гравців. В цій грі є призи – місця у Верховній Раді, бонус – право формувати власний уряд, джек-пот – посада Президента. Ця гра має головну умову, яка є її каталізатором – централізована влада в державі. Ця гра має юридичне забезпечення найвищого рівня. В статті 15 Конституції України записано «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Це означає, що будь-хто, хто називає себе політиком має право на захоплення, використання та утримання державної влади.

На підставі наведених фактів можемо зробити такі висновки:

1. Народовладдя в Україні задекларовано в Конституції України, але реально воно не працює.

2. Конституційний переворот, який відбувся 05.07.1991 р., призвів до зміни конституційного ладу в Україні. Ініціатором таких змін стала Верховна Рада, яка в неконституційний спосіб ввела посаду Президента.

3. В подальшому саме Верховна Рада, як узурпатор державної влади, приймала і приймає рішення, які не тільки суперечать принципам народовладдя, але й шкодять інтересам народу України.

4. Посада Президента України підлягає скасуванню, як така, що суперечить розподілу державної влади на три гілки, і введена в неконституційний спосіб.

5. Наведені рішення і дії Верховної Ради є неспростовними доказами того, що саме ця інституція узурпувала державну владу, унеможливила здійснення влади Народом України безпосередньо.

6. Для забезпечення реального народовладдя – повновладдя народу України, запобігання узурпації влади в майбутньому, необхідно провести кардинальні зміни в основах держави, її державної влади. Для цього необхідно, зокрема, провести децентралізацію влади, передавши право законодавчої ініціативи на первинний рівень, позбавивши Верховну Раду України такого права.

7. Необхідно сформувати план заходів та докорінних змін в державній системі, її владі, унеможлививши її захоплення та використання так званими політиками.

Коли мова йде про народовладдя, яке передбачає розширення кола осіб, які будуть приймати управлінські рішення, то необхідно розуміти, що всі ці особи мають працювати на спільну мету, приймати узгодження рішення. Тобто, необхідно створити умови для консолідації не тільки управлінців, чиновників, але й пересічних громадян, які зможуть підтримувати, допомагати їх обранцям, з розумінням їх мети, спрямування рішень. Відповідно, мова має йти про консолідацію українського суспільства та нації в цілому. А це можливо зробити лише на основі національної ідеї, пошуку якої приклали багато зусиль провідні фахівці протягом багатьох десятиліть. Але такі пошуки відбувалися з позицій філософського та/або історичного підходів.

Автором цих рядків вперше був застосований системний підхід для визначення національної ідеї, її місця та ролі в державотворенні, формуванні нової системи держави, нових взаємовідносин в суспільстві та в державі. Детально це висвітлено в додаткових матеріалах. Результати цих досліджень стали основою для формування плану дій, змін, які дозволяють вивести Україну на якісно вищий рівень державності.

Такі пропозиції представлені у вигляді «Декларації про Суверенітет Українського Народу (проект)», яка додається. Ідею такої Декларації започаткував Анатолій Пилипко. З його дозволу, автором були використанні окремі положення з його проекту, а саме:
1. Преамбулу Декларації.
2. Преамбулу розділу «Проголошуємо», яку автор доповнив словами «…
визначати та змінювати конституційний лад, делегувати свої повноваження органам влади,» і «та інших посадовців і приймати відповідні рішення».
3. Частину 1 розділу «Проголошуємо».
4. Частину 2 розділу «Проголошуємо», яку автор доповнив принципами:

- моральність
- доброзичливість
- повага
- співчуття

5. В частині 3 автор вніс зміни, замінивши слово «Єдиним» на «Вищим», та виклавши закінчення в такій редакції «які мають приймати і затверджувати рішення з будь-яких питань, які делеговані до повноважень їх органів влади, включаючи і питання про припинення повноважень будь-якої особи в таких органах влади»
6. Частини 4 та 5 використані в редакції Анатолія Пилипко.
7. Частину 6 автор доповнив словами «
відповідними законопроектами» та «Положення Конституції України, які потребують затвердження на референдумі після їх обговорення протягом до 3 місяців, виносять на референдум, який призначають не пізніше 4 місяців після прийняття цієї Декларації», а також замінив слово «місяця» на «2 місяців».
8. Останній абзац Декларації в редакції Анатолія Пилипко автор доповнив словами «виключного права народу визначати та змінювати конституційний лад».

Розділи «КОНСТАТУЄМО» та «ВИРІШИЛИ» розроблені і підготовлені автором цих рядків. Проект такої Декларації міститься в додаткових матеріалах.

В матеріалі статті «Посткомуністична Україна з позицій системного аналізу – від конституційного перевороту до державної ідеології» наведене обґрунтування національної ідеології, що має посісти місце державної, яка ґрунтується на національній ідеї. Приведене обґрунтоване формулювання національної ідеї на основі визначених вимог, її механізмі дії, місця і ролі в державотворенні, системі держави, державної влади. Національна ідея та ідеологія, яка на ній ґрунтується орієнтовані на розширення народовладдя, здійснення повновладдя народу країни. Тому автор цих рядків подає свої пропозиції на розгляд широким загалом.

Відео з аналітикою про узурпацію влади додається - 
https://www.youtube.com/watch?v=lSpoO32zgDc
Відеопрезентація досліджень та пропозицій щодо запровадження національної, державної ідеології містяться на - https://www.youtube.com/watch?v=_DtvwNwnA_c та https://www.youtube.com/watch?v=0SUfu4SxO88

Віктор Михайлович Лоза,
системний аналітик
14.05.2020

Посткомуністична Україна з позицій системного аналізу – від
конституційного перевороту до державної ідеології



Вступ

Аналіз бідь-якої проблеми буде не повним, якщо не дослідити історію її виникнення.
Проблеми України в сьогоднішніх проявах теж мають свою історію. Якщо відлік незалежності
України розпочинається з «Декларації про державний суверенітет України», яку Верховна
Рада Української РСР прийняла 16 липня 1990 р. (№55-ХІІ), то зараз можемо констатувати,
що головні очікування українців за 30 років не реалізовані. Серед найважливіших –
повноцінного народовладдя, по суті, в Україні немає. Враховуючи той факт, що 01 грудня 1991
року на референдумі українці підтвердили Акт проголошення незалежності України, яким
здійснювалася «Декларація про державний суверенітет України», без перебільшення можна
говорити про ключову роль цієї Декларації. В ній задеклароване бачення майбутньої України,
«маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України». Якщо в Розділі ІІ
«Народовладдя» Декларації мова йде про «повновладдя народу України», то сьогодні можемо
констатувати, що такого повновладдя не існує. В Розділі ІІІ «Державна влада» сказано, що

«Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу,
виконавчу та судову.
Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним
прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР,
відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний».


Тому сьогодні слід визнати, що існуюча державна влада не відповідає цим основам. В
Декларації немає таких слів як «Президент України» або «Глава держави», якому тепер
підпорядкований Генеральний прокурор України. Отже, сьогодні маємо інший
конституційний лад, що кардинально відрізняється від того, який був задекларований.

А якщо звернутися до діючої тоді статті 5 Конституції УРСР «Найважливіші питання
державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на
всенародне голосування (референдум)», то, безсумнівно, для здійснення такої зміни
конституційного ладу, необхідно було провести референдум. На всесоюзному референдумі 17
березня 1991р., що мав визначити збереження СРСР, поставили питання щодо введення поста
Президента РРФСР, а вже потім законом від 24 квітня 1991 р. №1098-1 ввели пост Президента
РРФСР. Тоді як в УРСР на цьому ж референдумі 17 березня 1991 р. питання про введення
поста Президента УРСР не ставилось. Відповідно, без проведення референдуму, 05 липня 1991
року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон УРСР «Про заснування поста
Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону)
Української РСР» (№1293-ХІІ). Таким чином, Верховна Рада, узурпувавши владу, ігноруючи
принципи народовладдя, порушуючи вказане положення статті 5 Конституції, змінила
конституційний лад держави, що підпадає під ознаки конституційного перевороту і триває до
цього часу.

В той же день, 05.07.1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову про призначення
виборів Президента Української РСР на 01.12.1991р., тобто в день проведення всеукраїнського
референдуму. Це можна класифікувати як політичне шулерство, бо замість того, щоб
поставити друге питання в бюлетені референдуму «Чи даєте Ви згоду на заснування поста
Президента Української РСР?» виборців ставлять перед фактом необхідності голосування за
президента, пост якого Верховна Рада ввела в неконституційний спосіб – без референдуму,
начебто виборці вже надали таку згоду.

Слід відзначити, що в Конституції України, яку Верховна Рада приймала без всенародного
голосування, тобто узурпувавши владу народу України, посада Президента суперечить її
статті 6, оскільки вона не підпадає до жодної з гілок державної влади. Фактично, Президенту,
як главі держави, відведене місце монарха, при тому, що в Конституції не передбачено
монаршої гілки влади.

Маємо і інші факти узурпації влади народу України Верховною Радою. Найбільш
показовою є її реакція на проведення та результати референдуму за народною ініціативою,
який відбувся 16.04.2000 р. До його проведення політики, що займали посади народних
депутатів, прикладали всіх зусиль, щоб цей референдум зірвати. Коли зрозуміли, що він все
таки відбудеться, то почали принижувати його роль – начебто, він носить консультативний
характер. Та навіть після рішення Конституційного Суду України, в якому вказано на
обов’язковість виконання результатів цього референдуму за народною ініціативою всіма
органами влади, Верховна Рада і це проігнорувала – жодного законопроекту, спрямованого на
реалізацію його результатів, не подавалось.

Таким чином, в умовах узурпації влади неконституційним Президентом та Верховною
Радою немає вагомих аргументів стверджувати про реальну дію повновладдя народу України,
про яке було задекларовано 30 років тому.

За 30 років незалежності України не тільки не реалізовано народовладдя в державі, але,
фактично, політика перетворилася в таку собі гру, в якій проявляються ознаки залежності її
гравців, та в якій є свої призи – місця у Верховній Раді, є свій бонус – право формувати свій
уряд, є свій джек-пот – посада Президента. Отже, переможець такої гри має можливість
контролювати, а фактично, використовувати всі гілки державної влади. Головною умовою цієї
гри, і її каталізатором, виступає централізація кожної із гілок державної влади. Проведення
повної децентралізації влади означатиме повне припинення такої гри. Політики, розуміючи її
наслідки, докладають всіх зусиль, щоб децентралізація та повновладдя народу не відбулися.
При цьому в якості аргументів, наводять приклади інших країн. Начебто, інших рішень і не
існує. Увазі читачів пропонується інноваційне рішення запровадження дієвого повновладдя
народу України – на основі національної ідеї, яка має стати платформою для національної
ідеології, що має посісти місце державної ідеології...

(Національна ідея за визначенням Віктора Лози: «Моя родина – вся Україна» -примітка А.Ковальова)

Повний текст можна завантажити в прикріпленому файлі


 

Прикрепленные файлы

Прикрепленный файл  від_конституційного_перевороту_до_державної_ідеології___стаття.pdf

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 10 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]