Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Наши файлы

Сонько С.П. Екологічні проблеми сучасного сільського господарства та шляхи їх вирішення
[ Викачати з сервера (100.5Kb) ] 27.01.2015, 13:30

«Екологічні проблеми сучасного сільського господарства та шляхи їх вирішення»

 

Сонько Сергій Петрович

завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності Уманського НУС,

доктор географічних наук, професор, відмінник освіти в Україні

066-223-91-56

Sp.sonko@gmail.com

 

 

1. Джерела виникнення та класифікація екологічних проблем у сільському господарстві

 

Сьогодні сільське господарство яке використовує площу 4,7 млрд. га, (що складає понад 30% суходолу Землі) починає відігравати екологічно негативну роль, спричиняючи усезростаючі масштаби ерозії ґрунту, зменшення видової розмаїтості фауни і флори, уніфікацію агроландшафтів, забруднення довкілля пестицидами, нітратами, і багато інших шкідливих видів впливу. Зазначені процеси не тільки порушують екологічну рівновагу біосфери, але й істотно знижують продукційний потенціал самих агроекосистем.

Парадоксальність екологічної ситуації у сільському господарстві полягає в тому, що галузь, яка базується на використанні екологічно безпечної і практично невичерпної енергії Сонця (близько 95% сухих речовин рослин – це акумульована сонячна енергія), виявилася в числі біосферно небезпечних і за емісією СО у атмосферу сьогодні на 10% обігнала промисловість і транспорт, які спалюють викопне паливо.

Виникнення і загострення екологічних проблем у сільському господарстві виходить корінням з найголовнішого протиріччя, яке існує з початку інтенсивного розвитку цієї галузі (6-8 тис.років тому). Головна суть цього протиріччя полягає: з одного боку у необхідності нагодувати усе зростаючу кількість людей на планеті, з іншого боку – в усіляких «екологічних» обмеженнях, які стосуються:

- застосування добрив і пестицидів;

- співвідношення культур у сівозміні та зменшення частки просапних; 

- частки ріллі у загальній структурі сільськогосподарських угідь;

- застосування полицевої оранки;

- ведення землеробства на схилах;

та багатьох інших.

В більшості випадків такі «обмеження» є намаганням «обдурити» закони термодинаміки, згідно з якими забираючи природну родючість ґрунтів з врожаями, її неможливо «зберегти», а, позаяк, «збільшити». Поширена в середовищі більшості учених-аграріїв думка про достатність додержання закону повернення (поживних елементів у ґрунти) надто примітивізує складні взаємовідносини природи і людини в процесі ведення сільського господарства. Саме тому сьогодні природна родючість ґрунтів повинна розглядатись у агросфері не лише як умова людського господарювання, а й як головний його результат, а природокористування у сільському господарстві повинне бути спрямоване на якомога більше «розтягування у часі» цього найважливішого ресурсу біосфери – природної родючості ґрунтів

Факти: Середньорічна втрата гумусу в типових чорноземах України складає від 0,3 до 1,2 т/га (НУБІП, 2005). Результати вимірів вмісту гумусу на агростанції «Митниця» (Київська область) показали, що за 54 роки оранки вміст гумусу з 9,12% знизився до 5,6%. (Шикула,1986). Аналогічні дані приводяться по Молдавії й Одеській області (Заславский, 1987), по Черкаській області(Голубкіна,2009).

Баланс гумусу в ґрунті можна виразити коефіцієнтом екологічної небезпеки землеробства Кез. Так, якщо значення Кез > 1, то баланс позитивний; якщо Кез < 1, то негативний.

Напрямків і видів впливу сільського господарства на природне середовище відомо багато. Більш загальні, або ж ті, що викликають екологічні проблеми планетарного масштабу це:

- збіднення видового біорізноманіття завдяки застосуванню монокультури[1];

- заміна природних ландшафтів агроландшафтами;

- підвищена емісія вуглецю від застосування традиційних систем землеробства;

- порушення екологічних відносин в агроекосистемах.

Це, так би мовити – загальнонауковий рівень виникнення екологічних проблем у сільському господарстві. Перелічені ж загальні екологічні проблеми конкретизуються у таких, що відомі багатьом з нас на рівні конкретного господарства:

- зменшення резистентності агрофітоценозів завдяки застосуванню монокультури і необхідність в зв’язку з цим застосування великих доз засобів захисту рослин та генетично-модифікованого насіннєвого матеріалу;

- зниження природної родючості ґрунтів через втрату ними гумусу і необхідність в зв’язку з цим застосування підвищених доз NPK не природного походження, а хімічно синтезованих;

- посилення ерозійних процесів через докорінну заміну природних ландшафтів агроландшафтами;

- занепад галузей – регуляторів екологічних відносин в агроекосистемах (зокрема тваринництва), які виявились економічно неефективними через надвисоку капіталізацію сільського господарства в умовах ринкових відносин.

- висока концентрація тваринництва, (внаслідок тієї ж капіталізації) яке є джерелом забруднення гнойовими стоками різних водойм, річок і підґрунтових вод, що спричиняє евтрофікацію водойм, нагромадження патогенних мікроорганізмів, забруднення атмосферного повітря сірководнем, аміаком, молекулярним азотом та іншими сполуками.

 

2. Механізми виникнення і шляхи подолання екологічних проблем у сільському господарстві

 

В агроекосистемах культурні види вирощують переважно як одновидові популяції (монокультура). Види культурних рослин (едифікатори), за ступенем «наближення» агроекосистеми до природної екосистеми розподіляються в порядку убування наступним чином: багаторічні трави → озимі → ярі колосові → зернобобові → ярі просапні → баштанні → овочеві.

Але крім вибору культур організація агроекосиетем має бути наближеною до контурів природних комплексів, що досягається оптимізацією агроландшафту.

Зокрема, одним з негативних впливів сучасного землеробства на біосферу є поділ сільськогосподарських земель на окремі поля –«клаптики» з правильною конфігурацією. Еталонним показником для однакової площі тут може бути як загальна кількість просторових одиниць (елементарних екосистем), так і кількість розмежувань з суміжними екосистемами певного рангу.

Порівняння цих значень по природних екосистемах з полями сівозмін у цій же місцевості дасть коефіцієнт спрощення едафотопу, а, отже, збіднення хорологічної структури агроекосистеми. Наприклад, сумісний аналіз знімків дає значення 20 полів сівозмін у агроекосистемах та 30 елементарних екосистем у природних екосистемах. Тобто, за ідеальних умов «вписання» природокористування у природні екосистеми коефіцієнт мав би дорівнювати одиниці. В нашому випадку коефіцієнт збіднення едафотопу 20:30 = 0,66.

Проте це тільки видима частина екологічно обґрунтованої агроекосистеми. Значно складнішими є внутрішні процеси масо- й енергообміну, які підтримують ландшафтно-екологічну рівновагу. За розмірами антропогенних енергетичних субсидій основні типи агроекосистем поділяють на групи (таблиця 3).

 

Таблиця 3.Класифікація агроекосистем за розмірами антропогенних енергетичних субсидій

Тип

агроекосистеми

Продук-тивність

агроеко-системи

Ступінь адаптивності

агроеко

системи

Головні характеристики

агроекосистеми

1

екстенсивні

низька

високий

тривала обліжно-перелогова стадія, збереження балансу між продуктивністю кормових угідь і поголів'ям худоби.

2

інтенсивні 

висока

низький

застосування сівозмін із травами і сидератами, утилізація безпідстилкового гною, внесення його на поля.

3

адаптивні

помірно висока

високий

широке застосування сидерації, побічної продукції сільськогосподарських культур, повноцінних парових сівозмін, адаптивною структурою агроекосистеми, збільшенням біологічного різноманіття, повною утилізацією гною, застосуванням біометодів.

 

Власне, адаптація, це пошук таких форм ведення сільського господарства (спеціалізації), які б відповідали природним можливостям певної території[2]. В рамках адаптованого підходу розширюється використання видів місцевої флори, найбільш пристосованих до місцевих умов, розвивається адаптивна селекція, екологічно оптимізується структура агрофітоценозів і агроекосистем.

 

Екологiчно толерантнi напрямки землеробства. Сучасні тенденції розвитку ґрунтозахисного землеробства сприяли поєднанню мінімального обробітку ґрунту з «нульовим», що було втілено в добре розпланованій технології «no-till», яка дозволяє залишити майбутнім поколінням достатньо родючий ґрунт і крім того запобігти емісії у атмосферу головного парникового газу СО. Основний «бум» по впровадженню технології no-till припадає на останні 20 років завдяки широкому її розповсюдженню в країнах з інтенсивним аграрним сектором (США, Канада, Бразилія і інші країни Латинської Америки).

Багато площ в лісостеповій і степовій зоні України схильні до водної і вітрової ерозії. Залишені на полі рослинні рештки перебирають на себе всю енергію дощу, пропускають воду в ґрунт і збережуть його надалі від випаровування. На знімку поля видно згубні результати пилової бурі, що винесла ту частину ґрунту, що була розпушена оранкою, боронуванням, культиваціями. «Скелет», що залишився, з ущільнених слідів агрегатів, наочно показує, скільки разів техніка проходила полем і які руйнування вона залишила.

За результатами багаторічних дослідів встановлено, що найбільш ефективним для лісостепу України із застосуванням технології no-till є чотирипільна сівозміна, що включає пшеницю, кукурудзу, сою і горох (Хорішко,2004). Формується унікальна агроекосистема на принципах міжрядного і мішаного посіву.

Контурно-мелiоративна система землеробства Це та, яка підвищує екологічну стійкість агроландшафтів. Основою цієї системи землеробства є:

- диференційоване використання орних земель на території з потенційною високою небезпекою прояву ерозійних процесів та з урахуванням ґрунтово-ландшафтних факторів.

- застосування оптимальної структури посівних площ сівозмін;

- перехід від традиційних технологій обробітку ґрунту до ґрунтозахисних стосовно кожної еколого-технологічної групи земель;

- виведення із складу ріллі середньо- та сильноеродованих земель на схилах крутістю понад 5о, а в окремих випадках на сильноулогованих схилах і понад 3о;

- досягнення бездефіцитного балансу гумусу завдяки інтегрованому використанню органічних і мінеральних добрив, у тому числі соломи, інших рослинних решток та сидератів;

- впровадження контурної організації території орних земель, багаторічних насаджень і природних кормових угідь на схилах із створенням контурно-смугової структури ландшафту;

- створення протиерозійних заходів постійної дії (водорегулювальні вали, тераси різних типів, лісосмуги, буферні смуги із багаторічних трав по контурних межах масивів, полів, робочих ділянок, залужених водостоків), а також використання існуючих елементів польової гідрографічної мережі для зарегулювання і нагромадження вологи на схилових ділянках та безпечного відводу надлишку талих і дощових вод у гідрографічну мережу.

Точне землеробство  на основi GPS/GIS. Точне землеробствоце управління продуктивністю посівів з врахуванням внутрішньопольової варіабельності місця існування рослин, тобто, оптимальне управління для кожного квадратного метра поля. Диференційоване внесення мінеральних добрив, як ключовий елемент точного землеробства сприяє підвищенню врожаїв на 30% при одночасному зниженні витрат на мінеральні добрива на 30% і на інгібітори на 50%.

Точне землеробство включає три основні етапи:

- Збирання інформації про господарство, поле, культуру, регіон;

- Аналіз інформації і прийняття рішень;

- Виконання рішень – проведення агротехнологічних операцій.

Усі технологічні операції проводиться в двох режимах – «off-line» і «on-line».

Режим «off-line» передбачає попередню підготовку на стаціонарному комп'ютері карти-завдання, в якій містяться просторово прив'язані за допомогою GPS дози добрива для кожної елементарної ділянки поля, яка складає 2-2,5 сотки.

Для цього проводиться збір необхідних для розрахунку доз добрив даних про поле на основі ґрунтових аналізів, здійснених польовою пробовідбірною машиною. Проводиться розрахунок дози для кожної елементарної ділянки поля, тим самим формується (у спеціальній програмі) карта-завдання. Потім карта-завдання переноситься на чип-карті на бортовий комп'ютер сільськогосподарської техніки, оснащеної GPS-приймачем і за допомогою спеціального обладнання виконується задана операція.

Комп’ютер прочитує з чип-карти дозу добрив, відповідну місцю знаходження і посилає відповідний сигнал на контролер розподільника добрив (або обприскувача). Контроллер же, отримавши сигнал, виставляє на розподільнику добрив потрібну дозу.

Режим реального часу («on-line») передбачає визначення агропотреб рослин на певній ділянці поля за допомогою спеціальних датчиків безпосередньо під час виконання операції. Зокрема використовуються оптичні датчики, які в інфрачервоному і червоному діапазоні світла визначають вміст хлорофілу в листі і біомасу. На підставі цих даних, а також даних по сорту і фенофазі рослини визначається доза азотних добрив. Результати виконання операції (дози і координати, оброблена площа, час виконання і прізвище виконавця) записуються на чіп-карту для подальшого використання.

У режимі «on-line» бортовий комп'ютер отримує дані від датчика, порівнює їх з визначеними і записаними в пам'ять агропотребами, і посилає сигнал на контролер по тій же схемі, що і в режимі «off-line». В даний час активно ведуться розробки різних датчиків, що дозволяють використовувати режим «on-line». Це оптичні, механічні, електромагнітні та інші датчики, що визначають вміст азоту в листі, засміченість посівів; оцінку біомаси.

Основні результати, що досягаються за допомогою застосування технологій точного землеробства:

- мінімізація витратних матеріалів;

- підвищення врожайності і якості продукції;

- мінімізація негативного впливу на навколишнє природне середовище;

- підвищення якості земель;

 

3. Екологічна конверсія сільського господарства як сучасна екологічно толерантна технологія

Як можливий шлях виходу агросфери з екологічної кризи в останні роки розглядається екологічна конверсія, під якою розуміються різноманітні шляхи екологізації сільського господарства. Впровадження екологічної конверсії саме в сільському господарстві має виключно важливе значення, оскільки саме тут щорічно виробляється велика кількість органіки. Крім того до екологічної конверсії включаються і ті напрями сільськогосподарського виробництва, які наближають агросферу до відтворення біосферних механізмів. Зокрема, це біологічне, біодинамічне, органічне сільське господарство і тваринництво.

Органiчне рослинництво. (екологічне чи біологічне) – форма ведення сільського господарства, в межах якої відбувається свідома мінімізація використання синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів зростання рослин, кормових домішок, генетично модифікованих організмів.

При органічному рослинництві підтримка ґрунтової родючості і повернення в ґрунт винесених з урожаєм елементів живлення досягається здебільшого завдяки використанню органічних добрив. При цьому увага приділяється створенню умов для функціонування ґрунтової біоти, особливо, мікроорганізмів, що руйнують органічні сполуки, вивільняючі елементи живлення рослин. Як добрива можуть використовуватися такі речовини, як кісткова і кров'яна мука, різні мінерали (фосфати, карбонати).

Для боротьби з бур'янами і шкідниками застосовуються біологічні методи: внесення природних ворогів і специфічних патогенів. Також застосовуються сівозміни, складені з урахуванням циклу розвитку шкідника, обробіток ґрунту, що призводить до знищення смітних рослин або глибокого закладення їхнього насіння. Швидкорозчинні мінеральні добрива і пестициди заборонені.

Скорочення врожайності на 20 % в порівнянні з традиційними методами (при 50 % скороченні енергетичних витрат на добрива і 97 % на пестициди) компенсується майже вдвічі вищою ціною на готову продукцію.

Станом на початок 2010 року в Україні налічувалося 78 сертифікованих органічних господарств. Одними з найбільш відомих «органічних» господарств в Україні є сільськогосподарське акціонерне товариство (САТ) «Обрій» та приватне підприємство «Агроекологія» (Полтавська область, Шишацький район, с. Михайлики), основними особливостями технології яких є такі:

- Застосування ґрунтозахисних технологій, при яких обробіток під всі культури ведеться на глибину посівного ложа (до 5 см), а поверхня ґрунту мульчується післяжнивними рештками. Технічне забезпечення ґрунтозахисних технологій базується на застосуванні широкозахватних важких дискових борін, широкозахватних важких культиваторів, кільчасто-шпорових котків і зернових пресових сівалок або сівалок прямої сівби.

- Відтворення родючості ґрунтів проводиться за рахунок органічних добрив – таких як гній, нетоварна частка врожаю (солома зернових і зернобобових, подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго, гичка, тощо), а також післяжнивні посіви сидератів.

- Норми внесення органічних добрів у розрахунку на напівперепрілий гній складають не менше 24-26 т/га сівозмінної площі. Коефіцієнт перерахунку на напівперепрілий гній становить для пожнивних решток – 5, для сидеральних добрів – 1,5.

- Синтетичні мінеральні добрива не застосовуються. Винесення рослинами фосфору і калію у перші роки запровадження технології компенсується переведенням важкодоступних і недоступних їх форм у доступні для рослин, а в подальшому – внесенням фосфоритного борошна та сильвініту. Винесення азоту компенсується введенням у структуру посівів 20% багаторічних бобових трав. А при залишенні на полях нетоварної частки врожаю на кожну тонну пожнивних решток вносять 10 кг діючої речовини азоту. Синтетичні азотні добрива, які вносяться у ґрунт при використанні нетоварної частки врожаю, за два тижні компостування з післяжнивними рештками повністю перетворюються в органічний азот.

- Застосовуються агротехнічні заходи для захисту посівів від бур’янів (культивація, напівпар) і посіви післяжнивних сидератів із хрестоцвітих, які мають алелопатичний вплив на бур’яни. Захист посівів від шкідників і хвороб здійснюється агротехнічними, профілактичними і біологічними методами.

- Проводиться корекція структури землекористування та моделювання оптимальної структури посівів.

Бiодинамiчне землеробство i рослинництво. Біодинаміка – це сучасна ефективна технологія органічного землеробства, яка дозволяє максимально швидко і найбільш результативно поновити мікробіологічний баланс ґрунту, відновити його структуру та природні властивості, накопичити гумус, відновивши природну родючість ґрунту.

Один з важливих принципів біодинамічного землеробства: не тільки удобряти ґрунт, але і підгодовувати незліченних мешканців, що живуть в ньому. Для прогодівлі ґрунтової біоти достатньо компосту, який можна приготувати практично з будь-якої органіки: тирса, солома, кухонні відходи, бур'яни, скошена трава і навіть гілки.

Принциповою відмінністю біодинамічного господарства від традиційного є ставлення до так званих «бур'янів», які можуть бути корисні людині в якості біоіндикаторів, указуючи, на кислотність ґрунту, на дефіцит води, гумусу і які завдяки алелопатичним властивостям здатні стати помічниками в боротьбі з шкідниками. Багато трав, наприклад, ромашка, кропива, валеріана, деревій, посаджені в невеликій кількості, оздоровлюють ґрунт і покращують смак вирощених овочів. Деякі із звичних нам «злісних» бур'янів, наприклад, та ж кропива, служать основою для компосту і компостного зеленого добрива. Це так звані біодінамічно активні рослини.

Важливим є принцип біологічної сумісності різних рослин, які впливають одна на одну при безпосередньому і навіть віддаленому сусідстві, виділяючи різні речовини за допомогою коріння і листя. Тому дуже важливими є мішані посіви, сівозміна, поєднання і чергування культур.

Ведення біодинамічного господарства впроваджується з урахуванням не лише природних (земних), але й космічних ритмів, оскільки все живе – це збалансоване ціле, що перебуває у взаємозв’язку з космосом.

Перспективною є також тенденція до відмови від використання хімікатів, оскільки залишки пестицидів і гербіцидів накопичуються в організмі, викликають різні захворювання, знижують його життєздатність.

Перший етап практичного біодинамічного землеробства – це оздоровлення землі: формування структури ґрунту, відновлення балансу гумусу та мікроелементів.

Другий етап практичної біодинаміки – це підтримка формування рослин в різні періоди вегетації із метою накопичення рослиною сонячної енергії та максимального вмісту поживних речовин та вітамінів.

У сучасних європейських школах біодинаміки сформовані наступні рекомендації для людей, які намагаються започаткувати біодинамічне господарство:

- Застосування натуральних способів боротьби з шкідниками замість застосування пестицидів;

- Регулярне удобрення ґрунту органічними речовинами (компостами), виготовленими з будь-якої органіки.

- Прагнення до природного біорізноманіття через «здичавлення» одного з віддалених і невеликих за площею куточків садиби, який стане біотопом для їжаків, птахів та інших природних ворогів шкідників. А дикорослі трави виконуватимуть функцію біодинамічних, зокрема для приготування настоїв, зелених добрив і компосту.

- Прагнення до різноманітності культур на ділянці, що сприятиме встановленню біологічної рівноваги. Зокрема, краще садити разом чагарники і багаторічні рослини, цибулинні і ароматичні, однорічні і ґрунтопокривні, що дозволить запобігти розповсюдженню хвороб, характерних для сільського господарства інтенсивного типу.

- Використання для захисту одних рослин іншими, наприклад, цибулі, або часнику.

- Залучення до біодинамічної ділянки представників тваринного світу, зокрема птахів за допомогою зроблених годівниць і будиночків, їжаків, зберігаючи на зиму купу спиляних гілок, комах і ящірок, залишаючи великі камені, прогріті сонцем.

- Вибір рослин з урахуванням клімату і мікроклімату, індивідуальних особливостей ділянки, зокрема складу ґрунту, а також прагнення до якомога більшого біологічного і ландшафтного різноманіття ділянки.

Зважаючи на зростаючу актуальність застосування біодинаміки, на кафедрі екології та безпеки життєдіяльності Уманського НУС під керівництвом доцента О.В.Василенко розробляються окремі прийоми біодинамічної технології, зокрема із застосуванням біодинамічних препаратів кропиви дводомної, валеріани лікарської, хвоща польового

Результати проведення досліду також показали, що із застосуванням біодинамічних препаратів спостерігаються вищі показники вмісту у зеленій масі сухих речовин і ефірних олій та нижчі показники нітратного забруднення, що свідчить про високу екологічну якість кінцевої товарної продукції.

Вермитехнологiя – важливий напрямок бiоконверсiї сiльського господарства. Вермикультура – це компостні черв'яки (Eisenia fоetida[3], або його штучно виведені гібриди – каліфорнійський, «старатель», Dendrobеana) в органічному субстраті, основне джерело живлення яких – рослинні рештки. Вермикомпостування ґрунтується на здатності черв'яків проковтувати часточки органічної речовини, транспортувати їх у кишкову порожнину й виділяти у вигляді копролітів. Вони сприяють перемішуванню й розпушенню ґрунту, накопиченню органічної речовини, з якої утворюється гумус. Присутність черв'яків може бути тестом на збагаченість ґрунту на органічну речовину.

Біогумус, вермікомпост, «швидкий гумус» – екологічно безпечне органічне добриво, отримане в результаті конверсії за допомогою популяції червоного гнойового черв'яка з харчових відходів, листя, соломи, стебел рослин і іншої органіки, картону і паперу, целюлози і органічних відходів (гній ВРХ, продукт переробки курячого посліду і ін.).

Біогумус перевершує гній і компости за вмістом гумусу в 4-8 разів, що є однією з його головних переваг, такі: кислотність (рН) – 6,5-7,2, вміст сухої органічної маси – 40-60 %, гумусу – 10-12%, загального азоту – 0,9-3,0%, фосфору (Р2О5) – 1,3-2,5%, калію (К20) – 1,5-2,5%, кальцію – 4,5-8,0%, магнію – 0,5-2,3%; заліза – 0,2-2,5%, міді – 3,5-5,1 мг/кг; мангану – 60-80 мг/кг; цинку – 28-35 мг/кг; вологість – 40-50 %; бактеріальна форма – до 20 трлн колоній в 1 г біогумусу.

Основним технологічним засобом при вирощуванні черв'яків є ложе (бурт) – гряда з органічної поживної маси (субстрату) завдовжки 2 м, завширшки – 1 м, заввишки – 0,4-0,6 м. Площа одного ложа – 2 м2. Для нього на рік потрібно 1,0-1,2 т органічної маси. Оптимальним вважається вермигосподарство. що складається із 1200 лож корисною площею не менш як 1 га.

Самостійним і доволі перспективним напрямком є використання продукції вермикультури у практичному рослинництві. За результатами досліджень (Таргоня,2006) застосування локального внесення біогумусу в Лісостеповій зоні України на слабодеградованому чорноземі дозволяє: збільшити врожайність картоплі в середньому на 68 %, помідорів – на 51 %, солодкого перцю – на 81 %. Спільне ж використання перегною з локальним внесенням біогумусу дозволяє збільшити врожайність картоплі на 124 %.

На кафедрі екології та безпеки життєдіяльності Уманського НУС накопичений певний досвід застосувавання досягнень сучасної вермитехнології у вирощуванні екологічно безпечної рослинної продукції. Зокрема, під кервництвом кандидатиа сільськогосподарських наук Т.М.Пушкарьової проводиться дослід із застосування біогумусу при вирощуванні плодів помідорів їстівних. Зокрема досліджувались ріст надземної біомаси помідорів, урожайність та вміст нітратів у плодах помідорів. У всіх варіантах дослідів з вермикомпостом досягнуто позитивних результатів. Подібні результати отримані у дослідах к.с.-г.наук, доц. Василенко О.В. але на прикладі інших культур, зокрема, салату посівного та коріандру посівного.

Екологiчно замкненi цикли бiоконверсiї в агросферi. В Уманському національному університеті садівництва накопичений певний досвід розробки технологічних схем замкненого типу з високим ступенем біоконверсії органічних відходів. Зокрема, розроблена енергозберігаюча технології вирощування овочів на продукт у зимовій теплиці ТП 810-25 із застосуванням альтернативних джерел енергії

Підсумовуючи сказане, треба наголосити, що наведені в доповіді приклади лише частково висвітлюють увесь  перелік екологічних проблем, що виникають у сільському господарстві і шляхів їх вирішення.  На кафедрі екології та безпеки життєдіяльності накопичений певний досвід вирішення таких проблем, про що свідчать 10 інноваційних розробок викладачів кафедри.

У більш розгорнутому  вигляді позначені проблеми знайдуть відображення у навчальному посібнику «Екологічні основи збалансованого природокористування у агросфері» (за ред.С.П.Сонька та Н.В.Максименко), вихід якого з друку очікується у квітні-травні 2015 року.

 

 

 

 

[1] Зокрема, зміна різноманітного характеру природних ценозів на одноманітний призводить до виснаження флори та фауни й як наслідок – органічної речовини ґрунту. Поглиблюється диспропорція між кількістю синтезованої рослинної маси і біомаси, яка надходить у ґрунт. При загальному врожаї біомаси озимих зернових 12–16 т/га з урожаєм відчужується 65%, у посівах ярих при біомасі 8–12 т/га повертається в ґрунт до 3–3,5 т/га, при сухій біомасі 12–13 т/га коренеплодів та бульбоплодів близько 85% виноситься з урожаєм, при врожаї багаторічних трав 35–65 т/га відчужується 30–40% біомаси рослин.

[2] Свого часу відомий учений М.І.Вавілов писав про те, що землеробство бажано «опівнічнити», наприклад в добре забезпеченому опадами Нечорнозем’ї вирощувати не пшеницю, а жито. Сьогодні (разом з ячменем і вівсом) жито складає основу рослинництва північних районів Німеччини, а також Фінляндії, Швеції, Норвегії. Вавілов також вважав, що в південній частині степової зони пшеницю слід замінити на сорго, яке він образно називав «верблюдом рослинного світу». В даний час в Італії, Іспанії і Франції площі посівів сорго збільшилися в 30-60 разів.

 

[3] Відноситься до: Царство – Тварини (Metazoa), Тип: Кільчасті черви (Annelida), Надклас: Пояскові черви (Clitellata), Клас: Малощетинкові черви (Oligochaeta), Ряд: Гаплотаксиди (Haplotaxida), Родина: Люмбрициди (Lumbricidae), Рід: Eisenia, Вид: Eisenia fоetida.

 

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 1690 | Завантажень: 34 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]