Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Наши файлы

Олексій Медведєв 1.1 Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея
[ Викачати з сервера (47.5Kb) ] 25.02.2018, 17:23

1.1 Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея

Медведєв Олексій Григорович

Поняття національного в цілому. Одним з важливих елементів людської свідомості національне яке можна розглядати в першу чергу як певні відображення різноманітних процесів формування і розвитку етносів, націй, різних рівнів відносин і відносин. Виходячи з двох рівнів свідомості -- науково-теоретичного та буденного, психологічного, можна стверджувати, що національне існує на першому рівні у вигляді певних ідей, концепцій, політичних доктрин, на другому - у вигляді національних і міжнаціональних звичаїв, традицій, особливостей національної психіки, характеру, побуту. У той же час в суспільно-політичному житті існують принципи діяльності, які в комплексі становлять націоналізм.

Зміст даного поняття свідчить, що воно є предметом вивчення різних суспільних наук, філософії, соціології. Проте політична теорія розглядає його як відображення головних владних інтересів нації, основних принципів діяльності національної держави.

В даному рефераті ми розглянемо такі поняття політичної свідомої діяльності як національна ідея і націоналізм, принципи розвитку цих понять і їх вплив на психіку людей.

В концентрованому вигляді національна державність виражена в понятті "національна ідея". Виходимо з того, що ідеї - початок всякої свідомої діяльності, відображення потреб, інтересів різних суспільних груп. Поряд з цим існує світ підсвідомих ідей, певної системи архетипів, нашого колективного несвідомого. Кожна нація має свою систему ідей, в яких досягається певний баланс свідомості і підсвідомості. Серед них особливе місце займають політичні ідеї. У першу чергу це владні ідеї, які передбачають панування чогось над чимось, мобілізують на боротьбу і досягнення політичних цілей, завоювання і змісту політичної влади даного етносу.

Будь-яка національна ідея є політичною, тому що вона набуває найвищий розквіт в процесі її одержавлення. У той же час вона є соціальною ідеєю, тому що несе в собі національну свідомість соціальної справедливості, що історично склалося у даного етносу, містить його ідеали добра і зла, розуміння щастя, багатства, рівності, відносини, до праці, ощадливості, цінностям міжлюдських спілкування. Нарешті національна ідея -- це дух нації, комплекс її світоглядних установок, специфіка релігійного свідомості, естетичні цінності, психологічний характер, менталітет. Зрозуміло, що вона історична, тобто поступово змінюється, має бути достатньо лаконічною, щоб стати вразливою для буденної свідомості мас, бути кілька символічною. Можливо, прикладом можуть бути відомі рядки: "Прав, Британія, морями!" Так як можна розрізнити як позитивні так і негативні національні ідеї (мається на увазі, що в якийсь період національного існування провід націй може висунути негативну національну ідею, яка може тимчасово стати керівної). Життєздатними виявилися національні ідеї, як сьогодні говорять, конструктивні. Ще один важлива риса таких ідей - патріотизм і певна міфологізація, що повинно відображатися у національній символіці. Національна ідея стає передумовою і стрижнем політичної ідеології. У націй, які ведуть боротьбу за самовизначення, така ідеологія стає в першу чергу націоналістичної. У націй, які стверджували власну державність, така ідеологія стає месіанської, загальноцивілізаційний тощо (це вже залежить від конкретно історичних міжнародних умов, технологічного прогресу). Шанси на успіх мають ідеї, які є образними, альтернативними, що робить їх близькими розуміння народних мас. Чи не запам'ятовуються такі ідеї, коли вони пасивні, компромісні, двозначні, не підтримані традиційними для націй релігійними стереотипами.

Формування національної ідеї проходить такі етапи: культурництво, Просвещение-патріотичний і етап розгортання масового руху за політичне самовизначення.

З одержавлення національної ідеї вона змінює зміст, стає провідною ідеєю існування даної державності, втрачає свій винятковий, безальтернативний характер. На цьому етапі національна ідея є лаконічною формою реалізації національних державних інтересів, в той же час вона в значною мірою стає толерантною (тому що повинен зважати на інтересами інших суб'єктів міжнародних відносин), тому може стати більше компромісною. Все ж таки це не означає, що вона втрачає націоналістичну забарвлення. Якщо б це сталося, то національна ідея втратила б сенс свого існування. Вона залишається, але трансформується в духовно культурну сферу, відбувається ерозія її політичної форми. Однак все це спостерігається лише до певних меж. Що сталося з британської, французької національними ідеями, те саме відбувається сьогодні і з американською ідеєю Pax America.

Щодо української національної ідеї, то важливо відзначити її специфічність (певну дискретність, складність і проблематичність її зародження, зв'язок, з релігією православ'я, циклічність розвитку та ін.) Можна припустити, що її формою є авторитарний демократизм, звичайно, який би отримав відповідне словесне прийнятне оформлення. Це був би етап на довгому і важкому шляху побудови правової української держави, формування громадянського суспільства, в Україні.

Ще однією формою свідомої діяльності і політичних відносин є політичний націоналізм. Є кілька моделей виділення основних постулатів націоналізму. Оскільки націоналізм як ідеологія стає прапором масових політичних рухів, то, як зазначив К. Г. Юнг, всякі масові рухи нашого часу "є психічними епідеміями, або, інакше кажучи, масові психози ". Тому, очевидно, націоналізм - це природний стан кожної державної нації, тому що в кожній нації є умови, особлива психологія, а отже, як писав К. Г. Юнг - ". і, відповідно, психопатологія ". І це вважається нормальним станом, не мати такого - це ненормальність за великим рахунком. правда, такі масові психози народжуються за часів чи епохи великих національних катаклізмів. У Німеччині це були часи націонал-соціалізму, в Італії - "масовий психоз прийняв трохи більш м'яку форму, в Росії можна знайти виправдання в низькому рівні народної освіти до революції ", тобто психопатологія -- це доведена до крайнощів ідеологія і практика націоналізму, її форми шовінізму.

Тоді, мабуть, націоналізм можна розглядати як певне співвідношення патріотизму і шовінізму. У здоровому націоналізмі одержавленого етносу домінує достатній патріотизм, що зрозуміло і прийнятно. Це певний межа політичного націоналізму. Коли ж починає панувати шовінізм, державна політика втрачає стабільність, вона націлюється на експансію, на асиміляцію, яка трансформує націоналізм в якусь патологію.

Коли ж національний розвиток відбувається еволюційно, без великих катаклізмів, нація задовольняється легітимним, не гіпертрофованим націоналізмом, що не переростає в шовінізм. Це є нормальний політичний процес. Психопатологія виникає або при загрозі втрати державності, або в період (проміжок у декілька років) відновлення втраченої державності, або в момент реалізації великих експансіоністських планів. Впливові націоналізму піддаються всі верстви, індивіди, тому що етнос є найсильнішою референтної групою для особистості, яка живе в умовах нестабільності, а тим більше при кризах суспільних інститутів, права, економіки. Тоді в націоналізмі шукають порятунку - простого, доступного для мас, тому що він -- вихід з дискомфорту, це визначено психологічний порятунок. Люди легше об'єднуються навколо заперечення "вони гірші", "чуже-погане", вони, винуватці, а "жертв терору" завжди можна знайти і навіть організувати. Це також є способом подолання власного комплексу менше цінності, особливо у перших поколінь міщан, інтелігенції, що відірвані від звичайних умов, відчувають певний дискомфорт. У той же час націоналізм є універсальним методом систематизації всього того, що існує у соціальних, політичних та особистих прагненнях окремих особистостей і суспільних груп. Дані прагнення зводяться в абсолют, вважаються єдино правильним рецептом, за яким певна нація пробує перебудувати світ згідно з власним розумінням і принципами.

В зв'язку з цим за соціально-психологічної орієнтацією особистостей націоналізм можна розділити на інтегральний і диференційований. Перший вимагає "свого", не протиставляючи його "чужому", що мислиться як частина "цілого". Другий декларує винятковість "свого", його неповторність і досконалість, високість, право на панування над іншими. До аналізу політичного націоналізму ми дійшли з точки зору ієрархічності, звідси великі "історичні" нації-держави з імперськими амбіціями і "обов'язками" і малі нації-держави, часто сателіти, прихильники, другорядні члени пактів або військових союзів.

Ще одну цікаву модель основних постулатів націоналізму запропонував В. Соловйов. Суть одного з її пріоритетів, а саме пріоритету національних вартостей над особистісними, в тому, що нація розглядається як велика суспільна група, інтереси якої домінують, а інтереси індивідів повинні підкорятися громадськості. Як цілість національна макрогруппа прагне довести, що вона завжди права, національні відносини мають першість у порівнянні з іншими. Цей постулат не у всіх мислителів викликав захоплення. К. Г. Юнг, вказуючи на егоїзм нації як великої спільноти, писав: "Жодна нація не тримає своє слово. Багатомільйонна нація являє собою щось навіть нелюдське. Моральність її державних діячів не перевищує рівня тварин-подібної моральності мас, хоча окремі діячі демократичного держави в стані трохи піднятися над загальним рівнем ". Проблема полягає в тому, як поєднати інтереси, свободи особистості та імперативи нації. Ліберальна демократія в пору розквіту намагалася знайти розумну межу між ними, загальна грунт, яка в кожному випадку була різною: під час миру грунт такого компромісу розширювалася, в епоху катаклізмів, воєн, грунт компромісу звужувалася до мінімуму - перед інтересами громадськості нації поступилися права і свободи особистості. Слушно писав Гольбах: "Де немає свободи, там немає і Вітчизни ". Великі національно політичні катаклізми були апробацією національної єдності, згуртованості, особливо коли йшлося про саме виживання нації. У такі епохи особистість зі своїми правами значно поступалася перед тим, що ми розглядали, - загальнонаціональними (макрогрупповимі) інтересами.

Однією з моделей націоналістичної ідеології є модель чинного націоналізму, запропонована в середині 20-х років ХХ ст. Д. Донцовим. Її принципами були: воля як закон життя нації, воля до боротьби, усвідомлення її необхідності; романтизм, догматизм і навіть фанатизм, і "аморальність" (аморальним є усілякий егоїзм, тому що нації егоїстичні), і мораль макрогруппи, не збігається з мораллю однієї особистості.

Синтез націоналізму притаманний великим націям. Одні це називали "вантажем білого людини ", інші -" обов'язком цивілізації ", "культуртрегерством", "визвольною місією" та ін Імперіалізм великих націй "не тільки здирство, - писав Донцов, - але одночасно виконання громадських прав в громадських інтересах націями, покликаними до того ". Імперіалізм великих націй є проявом творчого насильства і елітаризм. Як відзначав Вольтер, від експансії зрікається лише той, у кого завмерло почуття патріотизму, хто хоче не розвитку, а спокою, а боротьба є невіддільною від національного буття.

 

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 47 | Завантажень: 15 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]