Вітаю Вас, Гость
Головна » Файли » Наши файлы

Олександр Супрунюк.Цирк поїхав, клоуни лишились.
[ Викачати з сервера (31.7 Kb) ] 09.11.2010, 21:01

Цирк поїхав, клоуни лишились.

2010рік.

 

Саме так можна охарактеризувати ситуацію, яка зараз існує в Україні. Політики різних мастей так загрались в гру, суть якої - хто дорветься до корита і більше хапне і то так, щоб за це йому нічого не було. Саме на це й націлена робота будь-якої правлячої групки (коаліції, мафіозної структури, олігархічного клану, - на ваш вибір залежно від уподобань) саме під себе пишуться закони, приймаються постанови, створюються тендерні комітети і тому подібне. Ще над чим працюють посилено — з кого здерти гроші, наповнити корито.

Досить комічна (точніше трагікомічна) ситуація складається навколо позик МВФ. Виділені для спасіння економіки України мільярди доларів успішно були через банки "освоєні ” олігархами. Віддавати повинні ми.

Реформи які вимагає МВФ зводяться до наступного - Підняти плату за комунальні послуги, підняти ціни на газ (хоча як співали!). Робітники повинні працювати 48 годин (а то й більше) пенсіонери підуть на пенсію на п’ять років пізніше. І звісно з "покращенням життя вже сьогодні ” мало хто до нього доживе.

Обмежити пільги, заставити платити в пенсійний фонд всіх, навіть самих пенсіонерів. Звісно окрім високопосадовців. Бо пенсійний платиться лише до 13200 грн. Все, що вище податком не обкладається. То байдуже, що до 30% надходжень з’їдає сам апарат пенсійного фонду, а 16% пенсіонерів з’їдають більше половини всього фонду. 62% пенсіонерів зате "жирують ” на пенсію до 1000 грн!

Підприємництво, яке зараз набрало трохи сили (всупереч зусиллям політиків та чиновників всіх мастей) треба обдерти до нитки і поставити в позу, яка дозволяє їх "доїти” безкарно всім, кому не лінь. Те, що ряди доморощених бізнесменів значно порідіють-то це лише на руку олігархам-для чого їм конкуренти, які збивають ціни, надають робочі місця. Олігархам потрібна робоча сила, причому кваліфікована і дешева. А це ті, - хто викинутий кризою в 90-ті- інженер, вчитель, лікар, висококваліфікований робітник, - щоб вижити або втікав за кордон, або намагався налагодити достойне життя і створював сам собі робоче місце, ставав підприємцем. Тому чим більше малого та середнього бізнесу "загнеться ”, тим вищі будуть ціни і більше бажаючих працювати за копійки.

Щоб не виступали, не роптали-заткнути рота журналістам,  прийняти закони, які обмежать наші з вами права, залякати та загнати в стійло.

Але знищуючи малий та середній бізнес знищується та ріка, яка поповнює корито, з якого хлепчуть можновладці, і з якого крихти падають пенсіонерам, бюджетникам, тощо. Великий бізнес, який як правило сидить в Верховній раді вважає нижче своєї гідності платити податки, а навпаки вважає за правило, що ще їм повинні з бюджету відшкодовувати (не зрозуміло на якій підставі. Як переможцям-тоді вони окупанти, як успішним бізнесменам-то їх успіх у напівбандитській прихватизації).

Проте - плювати на все, що буде завтра. Сьогодні знову на горизонті з’явились реальні мільярди МВФ. В обмін на реформи. В тому числі податковий кодекс, трудовий кодекс, та ін.

Те, що за оцінками незалежних експертів економіка рухне їх не тривожить. Взяті і знову освоєні (читай порозпихувані по тих же кишенях) гроші будемо знову віддавати ми, народ України. За вкрадені гроші буде скуплено за безцінь все те краще, що створено малим та середнім бізнесом, скуплені землі, прихватизовано залишки підприємств, що ще належать державі. Решта піде на погашення боргів України перед кредиторами. Таким чином у власності народу лишиться прапор, гімн, і сам народ. Можливо ще нам залишать мову. Бо ж треба чимось лякати, що ще можна відібрати. Хоча з народом питання відкрите. Народ буде поставлений перед вибором-або йти в добровільне рабство, або залишатись гордим і вільним і подихати.

Чому так відбувається? Тому що при владі дрібні злодюжки, які мають можливість красти в несусвітніх розмірах-і використовують ці можливості сповна, в межах свого інтелекту.

Але проблема не в так званій політеліті, не злодюжках при владі. Проблема в тому, що злодюжок набагато, набагато, набагато більше. Просто місць в парламенті і у владних коридорах не вистачає для всіх. Проблема в тому, що нас виховували десятки років за радянської влади таким чином, що вкрасти в окремої людини-це гріх, а вкрасти в держави-це не гріх бо це ж все-одно наше, спільне.

Наш рівень взаємовідносин, рівень самоорганізації дійшов до рівня сімї - все для сімї. Тобто, кожен тягне в сімю. Винести з дому-то гріх, і дружно всіма засуджується. Але коли вкрали з підприємства кабель, труби, бензин - забавна історія на рівні анекдоту. Так, ми обурюємось з приводу того, що нас обважили в магазині, зробили погану дорогу, вимагають хабара (в міліції, лікарні, тощо) але лише коли ви не працівник магазину, не кладете асфальт (не працівник міліції, лікар тощо)

В українських громадян своєрідне роздвоєння особистості. Все, що стосується когось-то злочин, по відношенню до себе-все дозволено.

Ми дезорієнтовані, втрачений стержень, мораль, правила співіснування.

Панує страх, тотальна недовіра до всіх, зневіра і апатія.

Уявімо картину-село знає про загрозу затоплення весною і вирішує будувати дамбу. Ніби рішення прийнято. Але тут з’являються розмови - чому це ми повинні самі робити греблю, якщо від цього виграють інші села. Зрештою починається будівництво.. .але збудована вдень гребля за ніч наполовину "всихає ” зате навколо дворів виростають міні греблі, причому як правило зворотно пропорційні по розмірах від вкладених коштів і зусиль в основну греблю. (дрібні злодюжки не сплять. Їм все одно що красти - спідницю в баби чи мільярди з скарбниці)

В результаті недобудована гребля знесена весняними потоками разом з гребельками навколо хат, втрачено все і всіма, в тому числі і злодюжками та егоїстами, по вині яких не побудований захист для всіх.

Перед світом стоїть набагато більша загроза-своїм егоїзмом по відношенню до нашого спільного дому, нашої матінки землі, яку ми вважаємо не живим організмом, а природними ресурсами, ми постали перед глобальними змінами - глобальним потеплінням, затопленням внаслідок цього цілих держав, засухами, нестачею прісної води, продовольства, перенаселенням планети. Острівні держави, що зникають готові купити території для переселення.

Поки задовольняємо свої егоїстичні апетити, гриземось кожен за себе, шукаємо тимчасових союзників за інтересами, шукаємо доброго царя який за нас вирішить наші проблеми-ми втрачаємо державу. Ми віддаємо все для власних дітей, задовольняємо потреби своєї родини, не усвідомлюючи що до свого колективу, керівника, (власника) до держави треба ставитись так, як до своїх членів родини. Ми як заклинання твердимо-треба об’єднуватись. З ким? Ми мислимо класовими стадними категоріями. Не може весь народ бути однаковим. Не може бути краща професія, мова, вік, політична партія, віросповідання. Є такий вислів – «Каждая нация имеет право на своих подонков также как и героїв». Є таке поняття, як порядна людина. Ми повинні виробити (відродити ) цінності, навколо яких ми повинні об’єднатись. І об’єднуватись не навколо вождя, яких у нас народжується щоденно сотнями і кожен вважає себе головним і здатним підняти народ. Причому абсолютно не цікавлячись-чи потрібен він народу і чи народ за ним піде.

Якщо говорити про народ-то складається враження, що не маючи справжньої еліти народу теж нема. Точніше еліта є, але як окремі особистості. Народ теж є, але як окремі особи.

Спостерігаючи за формуванням нових партій на місцях, за виборами було жаль активістів, які билися як риба об лід. Катастрофа практично у всіх осередках не те що з активістами, а навіть з рядовими членами партій. На вибори брали як на передову в 41 під Москвою чи 45 в Берліні - всіх хто ще ворушився. І все одно набрати повноцінний список багатьом не вдалося. Народ береться за голову-кого обрали!?

Хоча є досить простий шлях — вступити в партію. Масово. Обрати достойних представників на голів осередків і по вертикалі, обрати достойних в депутати-і все. Але якраз тут і починається саме цікаве! Проблема перша - відірватись від дивану, телевізора. Проблема друга - Коли ми проти-ми об’єднуємось, коли питання кого обрати і що робити-тут все й починається. Синдром дрібного злодюжки спрацьовує на всі сто відсотків. Плюс тотальна недовіра, відсутність вміння чути один одного.

Головні аргументи в безкінечних спорах-влади хочеш! Сам дурак і т.п. Методи-заради перемоги – будь-які! В результаті людей, які здатні щось змінити відтирають, їх не чути. Зате на ура проходить брехня, причому впевнена і фантастична.

Україна справді жінка-бо обирає вухами. (хай вибачать справжні жінки)

Причому партії виринають за рік до виборів, помахають прапорами, попозують з телеекранів або з біг-мордів. І все.

Схожа ситуація з громадськими об’єднаннями. Якщо взяти найкращих представників, наприклад підприємницького руху, які дійсно вболівають за справу - їх одиниці. І вони по суті одні. Повна байдужість з боку тих, кого вони захищають (мається на увазі в загальній масі) Роками перебуваючи в постійній стресовій ситуації, постійно беручи на горло, доводячи свою правоту. Б’ючись як риба об лід, переживаючи зради, обливання брудом, безпідставних звинувачень та навішування ярликів.

Відсутність стабільного фінансування з боку членів профспілок чи інших ГО, бо ми згадуємо про громадську організацію, коли клюне або всіх, або когось конкретного. Все це згубно відображається на здоров’ї і ментальності цих людей.

В результаті людина, яка є громадським активістом або повинна мати стабільний бізнес. Або йти на поклон до органів влади чи окремих осіб і лобіювати їх інтереси.

Не ведеться мова про тих, придворних лідерів, чи тих, хто перетворив громадську роботу в особистий бізнес або взагалі пройдисвітів. Вони нанесли непоправну шкоду та підірвали нашу довіру до всіх.

Але якщо для партій завдання прийти до влади то громадські обєднання постійно залишаються чи не єдиними реальними захисниками інтересів своїх членів.

Зараз народжується нова категорія громадських організацій, які засновані людьми, які розуміють для чого їм потрібне обєднання, є активними учасниками цих об’єднань. Приходить усвідомлення того, що ніхто тебе не захистить окрім тебе самого. Тому особисто приймають активну участь в роботі ГО. А наймаючи людину в якості секретаря чи юриста, безпосередньо керують та контролюють його роботу.

Україна ввійшла в фазу потрясінь. Демонстрація сили та непорушності президента, Партії Регіонів та "тушок” є всього лиш хороша міна при поганій грі. Напруження лише зростає. За майже рік діяльності реально, що вдалося правлячій еліті (незалежно від кольору) за ці п’ять років - об’єднати народ України. Об’єднати навколо розуміння - так жити далі не можна. Потрібні реальні зміни. І починати зміни треба з політеліти, яка на такі зміни не готова. Постає питання-а на кого міняти?

 

І тут все починається.

09. 11.10

Олександр Супрунюк.

 

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 658 | Завантажень: 88 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 Артем'єв В. І.  
0
На мій погляд основне питання - не на кого міняти, хоча і воно відіграє значну роль. Більше значення мабуть має питання - як контролювати? Як реально відізвати депутата, в т.ч. депутата ВР? Адже обираючись - чесні всі, а як грошима запахне - всі забувають за людей.

Тому, можливо варто спрямувати зусилля на створення механізмів контролю за людьми при владі?


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]