Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Наши файлы

Матеріали Зїзду Нар Контр 26.06.2021
30.06.2021, 15:15

ЗВЕРНЕННЯ

 

ІІІ З‘ЇЗДУ ГРОМАДСЬКОЇ СПІЛКИ «ОБ‘ЄНАННЯ НАРОДНОГО КОНТРОЛЮ УКРАЇНИ» ДО ГРОМАДЯН І ГРОМАД УКРАЇНИ

              

           з приводу загроз, що постали перед українським народом у зв‘язку з запровадженням Верховною Радою України з 1 липня 2021 року 

            внутрішнього ринкового механізму продажу земель сільськогосподарського призначення

 

«ЗЕМЛЯ  -  НАРОДУ»

 

          Земля - мати. Земля - годівниця. Земля - основа народного суверенітету, фундамент національного багатства України та первинне джерело заможності українців. Оскільки всесвітньо відомі українські чорноземи  - це особливий природний капітал, де надзвичайна  плодючість, вода і сонце, кожного року   вносять левову частину в цінність і вартість вирощених на них плодів. І саме за тими плодами, як про це свідчить Священне письмо, споконвіку люди вирізняли добре і відділяли його від злого. Тому українська земля, як добра і дбайлива мати, дарувала кожній  працьовитій родині свою любов і щедру натуру, даючи можливість навіть у найважчі часи не тільки  мати хліб і все «до хліба», але й виховувати розумних і вродливих дітей, берегти пам’ять і традиції пращурів та шанувати своїх героїв. Ось чому земля має священне значення для кожного українця, а любов до неї є невичерпним  джерелом української  духовності, моралі і патріотизму.  І  тому власність на  землю має не тільки ринкову ціну, але й головне -  сакральну цінність. В ній - одвічні  витоки української волі, а з нею - і долі.  Без землі українець -  «перекотиполе», залежне від примх вітрів та манівців чужої долі. А зрікся  волі - втратиш і власну долю.

        Коли люблять, не зрікаються. Матерів - не продають, а годівницями - не торгують. Зазвичай продають  вирощені  в них  продукти чи вироблені там споживчі товари, а торгують  створеними людською працею, розумом і технологіями, капіталами як засобами виробництва.  Однак сільськогосподарська земля  не відчужений від виробництва товар, і не штучно створений капітал. Вона - природна відтворювальна система, у повній  капітальній вартості якої доля людського внеску не перевищує його п‘ятої частини. Це означає, що продаючи таку землю як товар, держава , з одного боку, спонукає продавати те, що на добрих 80% належить природі, а українцям, і не тільки їх нинішньому, але й усім прийдешнім поколінням дароване Творцем у довічне користування. А з іншого, навіть при введенні після 1 липня 2021 року  аукціонних механізмів прозорого ринкового ціноутворення,  в умовах олігополістичної конкуренції агрохолдингів та біржових спекулянтів, без  доступу ринкової пропозиції справедливої світової ціни через законодавчо закриту можливість прямої участі  іноземців,  на фоні тотального зубожіння українського народу, спричиненого економічною політикою держави -  все це невідворотно призведе до катастрофічного знецінення  орної землі до рівня 1-2 тисяч доларів за гектар. І навіть якщо ця вартість зросте, як прогнозується, в 2-3 рази, то все одно найкраща в Європі українська земля коштуватиме разів в 8-10 дешевше від посередніх земель провідних країн ЄС. Відтак - це шлях до остаточного зубожіння України назавжди. 

        У той же час зволікання з введення ринкових земельних відносини на селі та постійне продовження мораторію на прямий продаж земель сільськогосподарського призначення слугує тільки подальшому збагаченню місцевих агроолігархів, депутатів і чиновників та розвитку тіньового ринку земельних прав, не залишаючи перспектив відчутного покращення доходів ні селянам, ані сільським громадам. І головна проблема тут полягає не у легалізації  ринку землі, а в безсуб‘єктності цих громад та відсутності економічно сильних  кооперативів та їх кластерних об‘єднань  на селі, здатних перетворювати акумульовані земельні права на ефективний та швидко зростаючий капітал. Без такого капіталу  громада не матиме жодних перспектив будь-коли вийти на траєкторію сталого, справедливого і відкритого для участі всіх громадян просторово-діяльнісного розвитку, який у сучасному світі називають інклюзивним. Відтак, залишаться «у наймитах» агрохолдинги, бо ці ринкові суб‘єкти  вміють капіталізувати різні права на землю, навіть без володіння нею. Завдяки цьому вони на законних підставах залишають прибутки, отримані від нещадної експлуатації української землі, для власного споживання, у той час як вони мали  би стати потужним джерелом сталого  інклюзивного розвитку всієї ОТГ. Однак,  за умови наявності у неї  власної сучасної соціальної корпорації, відповідальної за розвиток кожного в інтересах усіх.

      Саме тому,  допоки земля не стане таким соціально-орієнтованим капіталом в інтересах  прискореного нарощування статків домогосподарств і громад та національного багатства всієї України, прогресуючого зубожіння українського народу, не зупинити ні введенням ринку землі як товару, ні продовженням мораторію на її продаж.  І в першому, і в другому випадках -  все  це призведе лише до збільшення багатства багатих та відносного зубожіння бідних. А відтак,  до подальшої поляризації в суспільстві та  загострення громадянських конфліктів і протистоянь, смертельно небезпечних в умовах нових агресивних загроз і триваючої війни на Сході України. І саме тому не можна зволікати з введенням ринку землі в Україні, однак не як товару, а як капіталу. Причому капіталу особливого, який за жодних умов не може бути відчужений від власності українського народу.  Для вільного формування основного капіталу всіх українців якого потрібно починати не з впровадження олігархізованого  ринку землі в стилі Закону України №2195 від 18 травня 2021 року «Про внесення змін до законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, амфіевзису) через електронні аукціони», створеного в інтересах агрохолдингів та фінансових посередників і спекулянтів задля скупки за безцінь сільськогосподарських земель, а захищеного організованого національного ринку земельного капіталу з ключовою роллю суверенного Національного земельного банку України.  І саме такий банк, як утвердження верховенства права українського народу на самовизначення власного способу господарювання, а також фінансування та інвестування розвитку нації, через свої розгалужені структури має стати тим головним ринковим суб‘єктом, який би оцінював повну ринкову капітальну вартість землі та забезпечував цільове іпотечне кредитування капітальних проектів суб’єктів господарювання під її заставу, а в разі потреби - викуповував би землю та продавав її за повну ринкову ціну  більш вигідним власникам. 

     Звичайно, це вимагатиме розбудови відповідної багаторівневої фінансово-інвестиційної інфраструктури, як на національному, так і на місцевому та регіональному рівнях. Однак,  саме  в поєднанні з місцевими та регіональними інститутами проектування, інвестування, розбудови і стратегічного управління  сталим розвитком територіальних спільнот, лише і може буде створена сучасна  інституційна архітектура національного ринку земельного капіталу. Ось тоді земля стане тим фундаментом, на якому буде вибудовуватись інноваційна структура просторово-діяльнісного капіталу ОТГ, а відтак -  зростати статки кожної родини і національне багатство України. І саме тоді  власність українців на рідну землю стане запорукою багатства, а не злиднів. 

Тому маємо вимагати від держави призупинити початок  торгівлі землею як біржовим товаром, допоки не буде створений ринок земельного капіталу та Національний земельний банк України. В них - національний інтерес України та економічна безпека українського народу. Не зупинимо цієї лукавої торгівлі - втратимо землю і повік не виборсаємось з тієї «пастки бідності», у яку заганяє українців прогресуюча недолугість пострадянської держави.

      Українська земля - виключна власність всього українського народу. Саме так визначає її статус, установчий документ сучасної української державності - Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Відтак, установлювати режим володіння та господарювання на землі - суверенне право народу, а не держави. Саме тому узурпація Верховною Радою України цього суверенного права - злочин народних депутатів перед нацією. Нема та і не може бути на те волі українського народу. Маємо підтвердити це рішеннями кожної територіальної громади і кожної обласної ради. І звернутись на їх підставі до Президента України як гаранта конституційних прав українців з всенародною вимогою призупинити дію Закону України №2195, допоки не буде сформований ринок земельного капіталу !

 

НІ - ОЛІГАРХАМ!

 

 

ЗЕМЛЮ - НАРОДУ !

 

ЗАЯВА

 

ІІІ З‘ЇЗДУ ГРОМАДСЬКОЇ СПІЛКИ «ОБ‘ЄДНАННЯ НАРОДНОГО КОНТРОЛЮ»

З НАГОДИ 25-РІЧЧЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

 

Конституція кожної демократичної країни, зазвичай - це її Основний Закон, породжений верховенством права народу самостійно визначати національно-культурний і суспільно-політичний устрій держави та засади функціонування її влади. Таке верховенство  є засадничим стрижнем Народного суверенітету як  природного права нації на власне державно-політичне самовизначення шляхом скликання  Установчих (Народних, Національних) Зборів та прийняття всенародним волевиявленням відповідного право-установчого акту найвищої юридичної сили - Декларації  з заснування Народної (Демократичної) Республіки. Така Декларація  в подальшому відіграє роль Установчої Угоди і слугує Основним Правом, якому має бути підпорядкований Основний Закон як втілення в життя засадничого принципу  Верховенства права. В ньому - ключ до Свободи, втіленої в рамках або політичної моделі (організованої і підпорядкованої «зверху-вниз», як у Європі), або громадянської моделі політичної системи  (вибудованої «знизу-вверх» у субсидіарному підході, починаючи з місцевої громади і штату, як у США).  Саме таке верховенство забезпечує  установчий характер народовладдя - Народний суверенітет та похідний характер державного суверенітету і підпорядкованої ним влади народові,  змушуючи  державу слугувати та виконувати саме його народну волю, а не обслуговувати своєю працею депутатів і чиновників та  не фінансувати податками введені в закон забаганки олігархів. Так, утверджуючи демократію, збалансовуючи повноваження народного і державного суверенітетів,  народ реально захищає свою Свободу, утверджуючи принцип - коли «народу дозволено все», а державі - тільки те, що визначене  Декларацією та прямо передбачене Конституцією і лише у спосіб, унормований чинним законодавством.

 

Саме за таким балансом народних прав і державних обов‘язків має прискіпливо слідкувати Конституційний Суд, не дозволяючи державі перебирати на себе виключні повноваження народу як власника створеної ним  держави, чи узурпувати його право самостійно визначати устрій та режим функціонування державної влади. Однак, з часом, навіть найдемократичніші   держави  поступово намагаються розширити коло своїх прав за рахунок збільшення обов‘язків та податкових навантажень народу, демонструючи спроби «повзучої» узурпації влади. Саме в цьому - джерело збочень демократії з загрозою переростання в автократію і навіть тоталітаризм. І запобігти цьому може лише дієвий Народний Контроль, здійснюваний в демократичних країнах в різних формах, в тому числі і засобами «четвертої влади». Однак реальна влада народу - не четверта, а найперша, установча і засаднича. Проте для цього народ має набути найвищої правосуб‘єктності у державі через інституційне і конституційне утвердження  Народного  суверенітету у єдності його Національної і Політичної складових.  Разом з тим - запровадити відповідні  конституційні противаги та інституційні запобіжники проти «повзучої узурпації» через поділ державної влади на її законодавчу, виконавчу і судову гілки в рамках реалізації виключних повноважень  Державного суверенітету.  Саме так, через розподіл не тільки державної, але й загалом публічної (установчої і установленої) влади в рамках балансу та виключних повноважень Національного і Політичного та Державного суверенітетів запроваджується реальний, а не декларативний, механізм гарантування прав людини і свобод громадянина. І передусім для захисту цих прав і свобод створюється демократична правова держава, для чого саме народ наділяє її правом видавати обов’язкові для виконання всіх закони та монополією на застосування сили і примусу. Однак, - під верховенством Народного Контролю, аж до права на повстання у випадках системного порушення його суверенних прав, яке не піддається демократичній корекції.

 

Ось чому саме Народний суверенітет  слугує засадничою ознакою демократичного устрою публічної влади і саме на це фактично вказує Ст.5 чинної Конституції України, ухваленої Верховною Радою 25 років тому, вкупі з наступними чисельними тлумаченнями Конституційного Суду України, визнаючи за Українським народом його суверенне право єдиного джерела державної влади, і допускаючи не тільки представницьку, але й пряму форму народовладдя. Допускаючи, але не визначаючи його культурно-політичних і правових форм, не рахуючи таких, хоча й важливих, але часткових інструментальних форм народного волевиявлення як вибори та референдум. І це можна було би списати на недосвідченість народних депутатів перших скликань та інерцію пострадянського мислення задіяних в конституційний процес юристів в тепер уже далекому від нас 1996 році. Однак те, що Преамбула Конституції України не містить навіть згадки про засадничу для сучасної української державності роль Декларації про державний суверенітет, ухваленої 16 липня 1990 року тоді ще радянською Верховною Радою,  підтверджену всенародним голосуванням в ході Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991року та визнану Конституційним Судом України Установчою Угодою, вказує на свідомий характер такого кроку з боку народних депутатів. І це стає вже зовсім очевидним внаслідок закріплення за Верховною Радою (Ст.75 КУ) монополії на законодавчу владу, яка саме в новій, незалежній Україні фактично реалізувала старе більшовицьке гасло «Вся влада - радам!». Водночас  - позбавила  Український народ не тільки верховенства його суверенного права, в тому числі і на нормотворчу діяльність, але й навіть самої можливості бути суб‘єктом законодавчої ініціативи (Ст.93 КУ). За таких умов самий принцип Верховенства Права втрачає будь-який сенс, окрім декларативного, оскільки його природне місце узурпує штучна «диктатура закону», дуже вибіркова на практиці, власне, - як і саме правосуддя в Україні.

 

Хто втратив верховенство свого права - той втратив владу. Втратив владу - поступово втрачаєш і власність. Бо саме вона і слугує фундаментом влади, в тому числі і абсолютної, - як власності  на життя людей, землю, продуктивний капітал, матеріальні та фінансові ресурси держави, а головне - право на суб‘єктність і дієздатність. І ясно, що притаманне колись рабовласницькій чи феодальній державі право на життя людей немов би залишилось у далекому минулому, однак всі решта складові реальної влади та межі їх опанування народом України саме сьогодні  актуальні, як ніколи. Актуальні і через внутрішні загрози коронавірусної  пандемії   з її «адаптивним карантином» і «повзучим локдауном», підсилені корупцією і повною безпорадністю держави та безсиллям її медицини, і через загрози зовнішньої агресії та стрімкої втрати міжнародної правосуб‘єктності самої української держави, коли її долю вирішують без неї. Такі «гіркі плоди» українського державотворення ми споживаємо сьогодні, святкуючи 25-річчя «конституційного дерева». Звичайно, - в ці дні буде сказано багато гарних слів про Конституцію та її роль в становленні державної незалежності України. І напевно, головним рефреном буде звучати теза про те, яка вона гарна і демократична (маючи на увазі, передусім її Ст.5), чи не найкраща в Європі, але якби її ще й виконували ..., і передусім, самі очільники,  чиновники і депутати.... Проте, як про це нагадує Біблія, оцінювати якість дерева потрібно саме по його плодах, а не похвальних словах. Тим більше, - контролювати цю якість, як і належить справжньому Народному Контролю в демократичній державі. І контролювати не заради контролю самого по собі, що важливо для підтримки поточної функціональності державного організму та профілактики його захворювань, а головне - для діагностування та правильного вибору стратегії лікування, коли він хворий.

 

Очевидна неміч української держави вказує на її серйозну хворобу. І хворобу серйозну, якщо виходити з катастрофічних практичних економічних і соціально-політичних  плодів 30-річного українського державотворення. І головна причина цього - системна недостатність українського владоустрою та фактичного відходу  в чинній Конституції України відхід від засад верховенства права та Народного суверенітету, визначеного в результаті дійсно всенародного волевиявлення в Установчій Угоді - Декларації про державний суверенітет. Саме в ній, чи не єдиний раз за всі останні 30 років, вперше фактично визначається мета українського державотворення - утвердження суверенітету і самоврядування народу України задля повноцінного економічного, політичного, соціального і духовного його розвитку на засадах самовизначення української нації (розділ І), народовладдя (розділ ІІ) та економічної самостійності (розділ VI). При цьому «повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів» з забезпеченням виключного права народу України «на володіння, користування і розпорядження національним багатством України», а до його складу Декларація відносить не тільки землю, її надра, водні та інші природні ресурси, включно з природними ресурсами континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, але й «весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України» як основу її матеріального суверенітету та основного засобу забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України.  Натомість чинна Конституція України, ухвалена народними депутатами в 1996 році фактично всупереч її Ст.5, де вказано, що установче «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами»,  з посиланням на волю народу, хоча такого доручення народ їм не надавав, про цю Декларацію навіть не згадує. Однак все ж, у цій же статті, визначає як те, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», і що він здійснює цю владу «безпосередньо і через органи державної влади та ... місцевого самоврядування» (тобто не тільки через народних депутатів (як в Декларації), але тепер - уже і через чиновників,  так і те, що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права», однак при цьому найвищою юридичною силою наділяється не всенародно проголосована Декларація, а ухвалена самим депутатами Конституція (Ст.8 КУ). При цьому зауважимо, що в Україні не існує правового механізму відміни установленою владою всенародно ухвалених актів установчої влади. Така відмінність і підміна - виглядає як злочин проти Українського народу.

 

Один з найбільш катастрофічних результатів такої підміни зафіксований в Конституції в статті, позначеній символічним числом 13: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об‘єктами права власності Українського народу», однак при цьому десь «випаровується» весь приналежний народу його «економічний і науково-технічний потенціал». До того ж, якщо ще допуск народу до влади наші народні депутати ще якось у Ст.5 визнають, то у цій же Ст.13 ухвалена ними Конституція України однозначна і категорична: «Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Сьогодні вони вже добрались до передостаннього - народної власності на землю, а за нею у людей залишається хіба що власність на своє життя і здоров‘я.  Тому - не питай у народу «чом зажурені очі», особливо, коли спочатку подивитись на чергову платіжку за комунальні послуги, а потім зазирнути у свою кишеню. І ясно, і де знаходиться в державі джерело цинічно  паразитуючої на народному тілі  олігархії та ракова пухлина роз’їдаючої все життєздатне корупції. І чи може цій смертельній хворобі зарадити чергова «державна терапія» чи періодична конституційна «пластична хірургія». Ясно, що тут не обійтись без радикальної «народної хірургії», а далі - демократичної «реанімації» та «інтенсивної терапії», але за участю самого народу і під жорстким і справді Народним Контролем. З інвентаризації всього того, що «прихватизувалось», «інвестувалось» і «реструктуризувалось», з відділенням злоякісного і мертвого від доброякісного і живого, і все це заради головного - визволення українського народу з лабет корупції та зашморгу олігархату. Заради виходу його на широкий  простір народної свободи і  реального народовладдя задля забезпечення дійсно повноцінного, економічного, політичного, соціально-культурного і духовного розвитку Українського народу. Того розвитку, який і передбачала наша Установча Угода - Декларація про державний суверенітет України.

 

Отож, маємо почати все з початку - з утвердження верховенства суверенного права та установчої влади Українського народу в незалежній Україні. Тобто маємо почати «з права на право» - і повернути право в Україну. І саме тут варто згадати правознавчі наукові роботи нашого земляка -  Євгена Ерліха, який ще на початку 20 століття вказував, що будь-який народ має три джерела права: державу, юристів і «диве право» народу. 30 років державотворення і 25 років конституційної історії України з усією очевидністю свідчать - прийшов найвищий час третього і головного джерела - Українського народу. Бо 30 років неуспіху достатньо для висновку про принципову нездатність держави радикально покращити цю ситуацію силами перших двох джерел. Сьогодні, коли держава не змогла захистити свою територіальну цілісність, поступилась державним суверенітетом і поставила на кон саме існування Незалежної України, - маємо взяти долю в свої руки. І почати з Декларації. Нової Декларації про Народний Суверенітет. Відтак - з Народного конституційного процесу. Процесу, який «проростає знизу», від територіальних громад та їхнього «конституційного замовлення» в інтересах всього Українського народу, а не чергового «конституційного проекту» для нових чиновників і депутатів, від яких при «зміні облич» нічого не змінюється на краще в кишенях і житті народу.

   

ТАК - ЗДОБУДЕМ ВОЛЮ! ЧЕРЕЗ ВОЛЮ - ЗМІНИМ  ДОЛЮ І ДОПОМОЖЕМО ОДУЖАТИ ДЕРЖАВІ!

 

БЕРІМО ДОЛЮ В СВОЇ РУКИ!

Категорія: Наши файлы | Додав: Правління
Переглядів: 15 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]