Вітаю Вас, Гість
Головна » 2013 » Жовтень » 12 » Володимир Щербина.До статті Богдана Данилишина "Чи доживуть пенсіонери до 2050 року?"
20:41
Володимир Щербина.До статті Богдана Данилишина "Чи доживуть пенсіонери до 2050 року?"

До статті Богдана Данилишина "Чи доживуть пенсіонери до 2050 року?"

Задоволення пенсійної потреби - це природна функція: старі люди були, є і будуть, бо люди старіють. Інше питання - чия це функція: суспільства чи держави? Історично виправданою є відповідь - суспільства. Бо пенсія "від держави" - це нововведення останніх десятиліть і ще нічого не дає підстав твердити, що воно вдале: скрізь, де є пенсія "від держави", існують величезні суспільні та економічні проблеми. В СРСР пенсія "від держави" була введена у 1965 році. За час нормального продуктивного життя одного покоління - через 35 років - уже не було ні самої тієї держави, яка взяла на себе цю функцію (відібравши її у суспільства разом з грішми, призначеними на її забезпечення), ні самих тих грошей. На дворі був
2000-й рік... А ще через 8 років Інститут Демографії НАН України дослідив, що 60% 20-літніх українців не доживуть до пенсії (тоді ще й вік не був піднятий...). Відтак стоїть питання: на що саме ці люди будуть відкладати 1/3 надбань свого життя і праці?

А що платять (фінансують) саме вони, а не їх роботодавці, - хай не викликає ні в кого жодного сумніву: роботодавець не має для цього притаманного джерела у структурі вартості його продукції чи послуг. Джерелом є лише заробітна плата найманих працівників. А роботодавець, свідомо чи не свідомо але "згідно вимог законодавства", відділяє від неї частину, яку перераховує у пенсійний фонд. Іншу частину після оподаткування податком на доходи фізичних осіб він виплачує працівникові. Політики та урядовці про це не говорять. Їх більше влаштовує "версія", що внески у пенсійний фонд платить роботодавець. Лише на стадії глибокого статистичного опрацювання та макроекономічних узагальнень це "шило вилазить з мішка"(с) і у таблицях "витрати-випуск" ці дві категорії належним чином таки об'єднуються в одну і речі називаються своїми іменами: заробітна плата найманих працівників складається з оплати праці та єдиного соціального внеску загальною сумою. Це дозволяє політикам та урядовцям на весь голос заявляти, що додана вартість в Україні перерозподіляється на 41 чи на 44 відсотки. І приховувати за цим (часто навіть від самих себе) реальну величину перерозподілу легально реалізованої праці. Бо суть перерозподілу така: одні заробляють, - інші споживають.

Наступне питання, яке випливає з першого: яка саме структурна одиниця суспільства є носієм функції задоволення пенсійної потреби в суспільстві? Історично відповідь також відома: це
сім'я та родина. Саме на цьому рівні суспільної побудови найбільш природно та адекватно реалізовується зв'язок поколінь. І не у демагогічний, а у практичний спосіб. Цей зв'язок тісно пов'язаний не просто з життям перестарілої людини, а з розвитком сім'ї та родини в організаційному та фінансовому аспектах. Лише сім'я та родина у стані визначити пріоритети для вчасного використання тих коштів з поточного заробітку, які, будучи не відібраними на термін 35 років для "забезпечення" пенсійної потреби державою, можуть бути використані (інвестовані) сім'єю та родиною в нематеріальні активи (здоров'я, освіта, кваліфікація) чи в матеріальні активи виробничого характеру (акції, земля), чи у фінансові (гроші, банківські вкладення, золото...). В будь-якому випадку таке використання  коштів  збільшує можливості сім'ї та родини, що, практично, є її інвестиціями у забезпечення пенсійної потреби перестарілих осіб - її членів. Але при тому вони створюють приватну власність і забезпечують, з одного боку, - розвиток сім'ї та родини та підняття їх статусу в суспільстві, а відтак - і розвиток самого суспільства, а з другого - укріплення сімейних та родинних зв'язків, що є умовою укріплення суспільства в самій його основі, збереження ідентичності та суб'єктності.

А ще одна грань цього "суспільного діаманта" -  взаємодія пенсійних внесків у державні (читай - "солідарні") пенсійні фонди з податками: їх сукупна дія встановлює поглиблений перерозподіл основного і невід'ємного економічного ресурсу суспільства - реалізованої в економіці суспільно-корисної праці, і як наслідок - порушення її приватного характеру. Сьогодні сукупна дія податків та внесків встановлює перерозподіл легально реалізованої в економіці праці на рівні 141%. Тобто, поточного легального джерела фінансування як для державних бюджетів різних рівнів, так і для фондів суспільного споживання, в тому числі й пенсійного, а також — для самих сімейних бюджетів не існує. І це є причиною численних проблем як економіки, так і суспільства України.

А ще понад 100 років тому доведено, що гранична максимальна межа такого перерозподілу становить 32%. От до цієї межі і треба прямувати в економіці та в суспільстві, фінансуючи набутий "солідарний" пенсійний стаж але поступово та послідовно повертаючи функцію забезпечення пенсійної потреби від держави її природному носієві - сім'ї та родині. І при тому перерозподіл праці треба "помістити" в нормальні межі "вже сьогодні". 

А держава повинна надати суспільству належний інструментарій для такого забезпечення його пенсійної потреби та подбати, щоб він (інструментарій) належно працював. З цією метою була розроблена та обгрунтована
Альтернативна Концепція пенсійної реформи від "Малого Кола".


м. Львів,Володимир Щербина

Товариство "Мале Коло".

Переглядів: 233 | Додав: Правління | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]