Вітаю Вас, Гость
Головна » 2013 » Март » 20 » Вікторія Алєксєєнко. Сучасна провінційна журналістика здатна відродити Україну
21:13
Вікторія Алєксєєнко. Сучасна провінційна журналістика здатна відродити Україну


Жила-була маленька районна комунальна газета. 
Бабусі й дідусі радісно впізнавали на останній сторінці іменинників, із сумом згадували померлих. Вірили обіцянкам політиків і навіть не згадували про обіцяні минулого разу блага, які так і залишилися нездійсненними. Не писала маленька газета про те, скільки бюджетних коштів пішло у небуття через «відкати», виправдовувала економічною доцільністю закриття сільських лікарень і малокомплектних шкіл. Не пояснювала причини занепаду багатющого колись району біля самісінького моря, на півдні Одещини. 
Вона любила вихваляти місцевих небожителів-керівників і смакувати новини з міліції, де Ч. вихопив сумочку у нещасної М., а Ж. заховав 20 грамів наркотиків на горищі у сусіда. Зверху на останній сторінці хтось народився, трохи нижче – щось продається, а зовсім знизу – помер. Всередині газети свої вимоги роз’яснює пенсійний фонд разом з податковою, і для любителів телебачення – три програми, які дивляться малорухливі пенсіонери. Зрідка газета писала про цікавих людей, висвітлювала порядок денний сесійних засідань місцевої ради, навіть бюджетні цифри виставляла на розгляд читачів. У міжвиборчий період нехтувала політикою, а у активній фазі виборчого процесу щедро розповідала про великі досягнення і перспективи країни устами кандидатів-депутатів. А тим часом молодь потихеньку зникала з малої батьківщини десь у нетрях великих мегаполісів.
Здавалося, так буде вічно. Аж раптом у 2009 році з’явилося таке собі Татарбунарське районне об’єднання громадян «Рідний край», яке створили місцеві підприємці для захисту своїх прав. І вони голосно хотіли розповісти про себе усьому району. Та як тільки прийшли до комунальної газети, їм одразу назвали серйозну суму, яку треба заплатити за одну сторіночку в місяць. «Ого!» - подумали підприємці. – Та за такі гроші краще зробити свою газету!»
Намітили – й почали діяти. «Та нічого у вас не вийде! Знаєте, яке це дороге задоволення – власна газета!» Та хлопці виявилися розумні. Вони знайшли ту журналюгу, яка 11 років відпрацювала в тій-таки комунальній газеті…
І я погодилася допомогти нашим активістам створити альтернативну газету, яка висвітлювала б іншу сторону життя. Багато безсонних ночей довелося проводити біля новонародженої газети, яку вирішили назвати просто і без прибамбасів – «РАЙЦЕНТР».
Разом з нею ми їздили на Податковий майдан, відроджували національні традиції народних гулянь, навчилися співпрацювати з іншими громадськими організаціями.
Настав час, коли я зрозуміла – розкріпачити свідомість провінційних мешканців можуть тільки незалежні місцеві ЗМІ. Інтернет не такий всеосяжний, як здається мешканцям міст. У нас є такі села, де крім першого каналу ТБ люди більше нічого не бачать і не чують. І от наші підприємці, які розвозять по селам хліб, почали возити туди ще й нашу юну газету. Бачили б ви обличчя тих селян, які чули, що привезли «РАЙЦЕНТР»! Я побоювалася, що під час виборчих перегонів партійна макулатура «втопить» нашу маленьку газету. На численних партійних ятках ми розміщували окремо і наш «РАЙЦЕНТР», і було дуже приємно бачити, як за нашою «зелененькою» тяглися десятки рук, оминаючи нецікавий партбрухт.
У перший же 2010 рік видання, в другому півріччі щотижня газета через поштові відділення за передплатою почала надходити до своїх постійних читачів. Перші 100 передплатників підтримали своїми коштами нашу ідею. Нині ми маємо 500 передплатників. Можливо, це не так багато, але це – наші постійні читачі!
Просвітницька діяльність – ось головне призначення місцевих ЗМІ. Тут є свої особливості, про які не розкажуть у всесвітньовідомих вищих навчальних закладах, де викладають журналістику і видавничу справу. Навіть про можливості підключення в селах до мережі Інтернет провінційний мешканець може довідатися лише з місцевої преси.

Сучасна провінційна журналістика здатна розпочати позитивні зміни в Україні. Але є величезна кадрова проблема: всі більш-менш «просунуті» журналісти у гонитві за гонорарами теж посунули у мегаполіси. У нас дуже мало патріотів-журналістів. 
- До чого тут волонтерство? – спитаєте ви. Дійсно, ця історія, про яку я вам повідала, не вписується у звичний стереотип волонтерства. Але в нашій газеті є дуже багато соціальної реклами, ми проводимо правову освіту серед населення. І крім звичайної передплати, потрапляємо до вразливих ...
[17:32:19] РАЙЦЕНТР: верств населення через редакційну передплату, тобто, за рахунок членів нашої організації. 
Про себе скажу скромно і без зайвих дифірамбів: ось вже два роки виконую роботу за штат цілої редакції сама, тобто, одна – замість п’ятьох. На добровільних засадах, без заробітної плати. Працюю як редактор, відповідальний секретар, коректор, оператор комп’ютерного набору, фотокореспондент. Верстальник – «приходящий» один раз на тиждень. Хочу похвалитися великою кількістю позаштатних добровільних кореспондентів.
Для чого я розповіла цю історію? Щоб знайти однодумців у інших регіонах нашої держави, де на один великий район виходить лише одна комунальна газета. 
Шановні побратими-журналісти! Я готова поділитися власним досвідом «ламання» стереотипів, що газети нині відмирають. Це неправда. Місцеві газети користуються популярністю, особливо ті, де можна надрукувати все, що «накипіло» на душі, про що не пише офіційна місцева преса.
Приєднуйтеся, вдаримо просвітительством по затуманеній свідомості наших земляків!

З величезною повагою, 
Вікторія Алєксєєнко, 
редактор громадської газети «Райцентр» Татарбунарського району Одеської області,
член Національної спілки журналістів України,
депутат Татарбунарської районної ради.
Моб тел. 097-69-59-266.
Переглядів: 941 | Додав: Правління | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]